Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним
життєвої сили й енергії. <span>Тим
часом він побачив невеличкого,
сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким
голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і
взагалі робив враження пташини,</span>
вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького
спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати
себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою:
<span>– </span>А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
Без сумніву, українська пісня внесла неоцінний вклад у формування нашої культури, нації, вплинула на наш світогляд. Ще з історії нам відомо, що козаки ходили у походи з піснею. Яскравим прикладом є пісня Маруся Чурай "За світ встали козаченьки", яка стала козацьким гімном. Пісня здатна перенести у собі думки, почуття, емоції - все, що хотів донести до нас автор. Я гадаю, що кожна людина, яка живе на Україні, знає більш десятка народних пісень, бо інакше ії не можна було б назвати громадянином України чи патріотом. Тому, цінуйте цей великий труд, цінуйте пісню, бо вона допомогає нам жити.
<span>Книга в моєму житті це дуже важлива річ, яка не залишить байдужої жодну людину хоча б навіть не заинтересованого в книгах і обучении.Книга вчить нас багато читати писати думати і развиваться.С допомогою книги ми розуміємо про що йдеться в тому чи іншому тексті про що там говориться і зміст цієї книги. Книги бувають різних видів є книги, які вчать нас жити в прямому сенсі цього слова і навіть не всі книги є такими хорошими якими хоче піднести нам автор цієї книги. Поучательные книги є струмком знань для нас.Есть такі люди, які не читають і тому вони не розвиваються умственно.Книга грає велике значення в нашій жизни.Читать це значить бути начитаним человеком.Читайте тільки повчальні книги, які вчать любити, дружити, спілкуватися не сваритися і більше жити в добрі і благополуччя. </span>
<span>У творі «Захар Беркут» Іван Франко розповідає про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар. Возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості – ось в чому полягає основна ідея твору.
<span>Головним героєм повісті є Захар Беркут. Він постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге </span>
волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком.
<span>Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. </span>
<span>Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів. </span>
<span>Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців. </span>
<span>Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». </span>
<span>Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар. </span>
</span>
