Пліч-о-пліч, зроду-віку, врешті-решт, без кінця-краю, будь-що-будь, коли-не-коли, часто-густо, вряди-годи, з давніх-давен, не сьогодні-завтра, з усіх-усюд, десь-інде, повік-віки, з діда-прадіда.
<span>1. Вжито заходів щодо зберігання техніки. 2. Тут грубо порушують основні договірні зобов'язання, чим завдають великої шкоди спільній справі. 3.Подібне має місце і в решті організацій об'єднання. 4. Та вони не впадали у відчай. 5. Спершу доводилось нелегко. 6 . А ось результати бажають кращого. 7. Місто йому остогидло, тим більше промислове. 8. Тим часом, подекуди, ще спостерігаються зловживання. 9. За активної участі всіх членів колективу справу можна зрушити з місця. 10. Розгляд їхньої справи виглядав ще гірше. 11. Дружинник біг щодуху, але хуліган додав швидкості. 12. Ми перевірили скаргу про самовільне зайняття земельної ділянки. 13. Треба погодитись, тому що це і нам на користь.15. Беручись за цю важливу справу, він аніскільки не сумнівався в її успіхові.</span>
<span> Із малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова — це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаться колискові, які виспівувала мати, перші враження, добуті тільки цією, єдиною і неповторною, мовою. Мовою, якою говорили діди й прадіди, з любов'ю до якої дитина з'являється на світ. </span>
Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна ~- це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, - це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Я можу впевнено сказати, що моя Україна - найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави стверджувати це так категорично? Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене? Україна - це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана незалежність…
Багато цікавих та повчальних ми читали на уроках української літератури. Та найбільше з усіх мене вразив "Федько-халамидник" Володимира Винниченка.
Головний герой - хлопець з бідної сім'ї на ім'я Федько. Його батько працює на друкарні. Мені подобається його чесність та відвертість. Він знає, якою має бути справжня дружба. Цьому його навчив батько. Звісно, він робить немало шкоди своїм сусідам (і не тільки). Але хто не був халамидником у дитинстві?!.
Інший хлопчик, Толя, - це син господарки будинку, в якому мешкає Федько з батьками. Толя хоче бути схожим на Федька, та все одно, залишається злим, хитрим та підступним. Він неймовірно заздрісний малий. Толя стає винуватцем трагічної загибелі Федька. Не дивлячись на те, що Федько врятував йому життя та брав його провину на себе, Толя не шкодує втраті. Уявіть, ця страшна подія не міняє хлопця на краще - він грається під час похорон Федька чижиком, якого виграв і забрав у Федчиної матусі.
Автор майстерно зобразив головних героїв та події твору. Настільки майстерно, що я ледь втримав сльози, читаючи книжку.
Тепер я хочу дізнатися, які ще твори є у Володимира Винниченка і обов'язково прочитаю їх. А всім тим, хто ще не знайомий з "Федьком-халамидником" - я раджу зробити обов'язково це.
