1. Розповідається які страшні ці страхи.
2. розповідається де вони жили.
3. Розповідається як вони лякали людей
4. Розповідається як сильний рицарь поборов злих духів.
Томущо у карпатських гуцулів є такий звичай - якщо людину проводжати з веселощами, то на тому світі вона ніколи не знатиме суму.
Ямб:
Заквіт осінній сум,
осінній сум заквіт.
На віях я несу
гаптований привіт —
і любій принесу,
прохатиму: візьми;
заквіт осінній сум —
заквітнемо і ми
Гарячий день — і враз достигне жито
І доп'яніють обважнілі грона.
Він ще незнаний, ще непережитий,
Єдиний день — мого життя корона
Хорей
Піднялися крила
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив.
І війнув на книги,
Розметав листи…
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти?
Та замало буде тихої дороги.
Усміхнеться неня: «Ну і басурман! »
Налигаю місяць на срібляні роги,
<span>Шкереберть на ньому полечу в туман
</span>
Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на допомогу. Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.
