Грибник повертався з лісу з повним кошиком грибів.
Річка біжить не зупиняючись
Кожна людина наділена якимось здібностями та вміннями. Одні з нас,
виявивши свій хист, намагаються його розвинути та вдосконалити, а інші
просто сприймають його як належне і нічого з цим не роблять. Одразу
спадає на думку притча про таланти. Бог наділив трьох людей різною
кількістю талантів. Одному віддав їх аж п’ять, другому дісталося два, а
третьому – один. Власник п’яти талантів непосильною працею зміг
примножити їх ще п’ять. Той, кому дісталося два таланти, також зміг
збільшити їх кількість в два рази. А той, кому дістався один талант
просто закопав його в землю. І коли прийшов час відповідати перед
Творцем за свої успіхи, власник одного закопаного таланту не зміг
показати якийсь результат, адже нічого не робив зі своїм талантом. Тоді
від нього було забарно і той єдиний талант, його передали людині, яка з
самого початку мала їх найбільше і змогла примножити.
Так і в житті буває: одні люди прагнуть вдосконалення, хочуть
покращити своє життя, і з цією метою працюють над собою, розвиваються,
вдосконалюють свої вміння і навички. А є люди, яким байдуже. Маючи певні
здібності, вони ніяк над ними не працюють, не докладають ніяких зусиль,
а тому просто закопують свої таланти в землю. Рано чи піно їм
прийдеться відповідати за своє неробство, але вони цього не розуміють.
Будь-яка людина, яка може рухатися, дихати, харчуватися вже має
безліч шансів аби розвивати себе в цьому житті. Звичайно не всі цим
займаються, бо ж легше звинувачувати владу, суспільство, когось
конкретного в своїй безвиході. А винна насправді людська лінь і,
можливо, страх, що щось не вийде, але, я вважаю, він також частково
породжений лінню.
Тому
не варто боятися починати чимось займатися. Зараз є безліч варіантів і
можливостей. Співайте, танцюйте, займайтеся рукоділлям чи науковою
діяльністю, якщо в вас до цього лежить душа. Не бійтеся, що в вас щось
не вийде. Набагато страшніше, коли ви взагалі нічого не спробуєте.
Рідною є для нас земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають батьків. Це скарби, даровані Богом. Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину і шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна потребує їхньої любові, праці, відданості. Любов до батьківщини називають патріотизмом. Це дуже сильне почуття, яке дає людині можливість витримати складні випробування, перетерпіти лихоліття, зробити подвиг в ім'я свого народу.
«Чому, сказати, й сам не знаю,Стежина в ріднім краї...Наша земля — Україна. Любити її — це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, — треба бути патріотом.
Для когось- це вулиця, де пройшло дитинство, для когось- великий двір, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось- це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в кутку над образами.
Мій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки — горді і волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кров'ю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова — співучий, неповторний і чарівний.
такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівське почуття любові до своєї землі, яка зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову...
Ота стежина в ріднім краї, дна біля воріт»Живе у серці стільки літНебо єдиною в світі батьківщини.У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля — наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості і перші сльози, перші перемоги і поразки...
