«Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу», — сказав про Богдана-Ігоря Антонича Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича — цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя. У збірці поета «Велика гармонія» панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка «Три перстені» — ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі. Тут легко знайти «приземлені» біблійні реалії (варто згадати слова «Народився Бог на санях» із поезії «Різдво») й священну символіку, перенесену на земні події. Твори цієї збірки пронизані глибоким світосприйняттям:
Отак під небом неосяжним і безмежним
Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.
Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи.
Ми зустрічаємо романтичне трактування природи, навіть поклоніння природі, коли людина не тільки не відриває себе від довкілля чи вивищується над ним, а навпаки — може, скажімо, усвідомлювати себе деревом: Стіл обростає кучерявим листям, І разом з кріслом я вже куш. З черемх читаю — з книг столистих — Рослинну мудрість вічних пущ. Наступна збірка поета- «Книга Лева» відкриває для нас світ Біблії. її основна ідея — зустріч із Богом і бачення вічності, яке дозволить авторові відкрити сутність творчого процесу. Бо «Книга Лева» — це назва Євангелія апостола Марка. Головним мотивом збірки «Зелена Євангелія» — є містичне світосприйняття, де слово функціонує як магічкі заклинання, відбувається поєднання природи з людською підсвідомістю. У цих віршах поет досліджує світову історію і природу, які виступають тут цілком релігійними процесами. Але в останній збірці «Ротації» панує песимістичний світогляд, передчуття апокаліпсису — кінця світу. Колосальне світове місто постає як коло катастроф і тюрем, як місто-пекло, складене з примітивних форм.
Можливо, Б.-І. Антонич сприймає Святе Письмо як джерело власного світогляду й широко використовує його в своїй творчості. Але головний елемент його релігійних пошуків- це роздуми про місце людини в світобудові, її прагнення зрозуміти природу взаємостосунків людства з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.
Язик без кісток
ХАТА СКРАЮ
Чортова Дюжина
Тарас Григорович Шевченко - великий поет, геній українського народу. Поет зробив неоціненний внесок у духовну скарбницю людства. У своїй творчості він досяг на світовий рівень. Його довершені твори сіють зерна світла й добра, палахкотять незгаслім полум'ям безкомпромісної справедливості, проникливої мудрості. Тарас Шевченко народився кріпаком, і йому, як нікому іншому, були близькі і зрозумілі страждання бідноти. Тому все своє життя поет присвятив служінню ідеї національного та соціального визволення трудящих. Не було такої сторони життя, якої не торкнулося б перо Кобзаря. Разом з тим поет закликав усі народи об'єднатися і разом боротися проти царизму. Він вірив, що на звільненій від експлуататорів землі настане щасливе, прекрасне життя: І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син і мати, і будуть люди на землі ( «І Архімед і Галілей ...») Тарас Григорович Шевченко ... Без його імені неможливо уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість безсмертна. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру і відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що вірші нашого Кобзаря - то одкровення, висловлені на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. І не одне покоління українських звіряє своє життя іменем і творчістю Кобзаря. Коли я прочитала рядки Ліни Костенко «Кобзареві», я зрозуміла, як близькі і мені слова, якими поетеса звертається до нашого генія: Кобзар! Знову до тебе я приходжу, ти для мене - совість і закон ... Кобзарю, знаєш, нелегка епоха, цей двадцятий невгамовний вік. Завихрень - безліч. Тиші - анітрохи ... Прости, що я дрібницями турбуй твій вічний, твій глибокий сон ... Т. Г. Шевченко - це вічний вогонь, ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Т. Г. Шевченка - це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди зберігати в своєму серці той вогник любові до Батьківщини, який запалив поет своїми безсмертними творами.
Переглядаючи альбом репродукцій відомого майстра книжкової ілюстрації, заслуженого діяча мистецтв Анатолія Базилевича, ми захоплюємось своєрідністю, багатогранністю таланту, широтою творчого діапазону художника. В його доробку знаходимо ілюстрації до творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, Марка Вовчка, Я. Гашека, М. Шолохова та інших.Визначальна риса самобутньої мистецької особистості -риродне почуття, гумору. Саме у цьому виявляється органічна близькість художника до фольклору, який живить мистецтво не лише образами, а й художніми прийомами.У моєму житті мистецтво займає важливе місце. Воно є особливою формою суспільної свідомості, яка дає уявлення про художньо-образне життя суспільства, зокрема людини. Образотворчим мистецтвом я захоплювався з раннього дитинства, навіть встиг навчатися в художній школі. На мою думку, я просто не маю права не згадати про найзагадковіший його світовий шедевр.
Леонардо да Вінчі – один з найвидатніших діячів Італійського Відродження. Він непорушно вірив у силу людського розуму. Мистецтво для нього було засобом пізнання природи і законів краси. Саме цей чоловік між 1503 і 1505 рр. написав «Джоконду». Це найбільш відома картина у всій історії живопису.
Досі не з’ясовано, кого насправді зображено на картині. Це жінка віком від двадцяти семи до тридцяти двох років. Вона поважно сидить в кріслі і ласкаво усміхається. Глянеш вперше – в її очах безмежне щастя, глянеш вдруге – глибокий смуток.
