Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації. Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України на краще.
Гроші керують світом. І в усі часи питанню фінансового збагачення приділяється багато уваги. Хоча великі фінансові здобутки часто і псують людей, багато людей прагнуть до цього збагачення. І часто-густо саме це прагнення засліплює людей. Ось саме таку кумедну історію і розповідає Карпенко-Карий в своєму творі «Сто тисяч».
"Чтобы вырваться из нищеты, положите в углу спальни..."
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Головній герой твору, Калитка був заможною людиною, але дуже жадібною. Свою сім’ю і робітників він обраховує тільки с фінансової точки зору. І намагається продумати всі свої кроки, щоб його сім,я і приносила йому тільки вигоду. Калитка вже не має нічого святого.
В молоді роки, мабуть, він був працьовитою людиною. Герасим Калитка любив землю,але з часом ця любов переросла в жадібність. Головною метою для Герасима стало скупити побільше земельних наділів. Він мріяв, щоб усі навкруги землі належали тільки йому. А при цьому Калитка принижував своїх наймитів, кричав, що вони забагато їдять і мало працюють.
І ця нав’язлива мета швидко збагатитися затьмарила йому весь мозок. Спочатку Герасим хоче одружити сина Романа на дочці багато землевласника. Але несподівано з’явився незнайомець з цікавою і звабливою пропозицією. А саме незнайомець пропонував за 5 тис. справжніх грошей продати 100 фальшивих грошей.
Звичайно, що ця оборудка була не на користь Герасима. Він не отримав нічого – пусті папірці. І для Калитки це був жахливий удар, бо він не цінував нікого і нічого окрім збагачення. Людина, яка нічого ніколи не цінувала, а прагнула тільки збагатітися за будь яку ціну. Він не поважав ні дружину, не цікавився почуттями дітей,а працівників порівнював з собаками. І автор твору намагався передати і висміяти цю зажерливість, неуцтво, жадність людини.
Головний герой отримав по заслугам, а Карпенку-Карому вдалося дуже вдало висміяти не найкращі риси характеру людей.
Вірші почав писати
російською мовою під час навчання в Полтавській гімназії. У 1846 році
він відібрав п’ятдесят найкращих своїх віршів і на початку наступного
року видав у Полтаві їх окремою книжечкою, давши їй назву «Стихотворения
Леонида Глебова 1845 и 1846». Замість похвали й позитивних відгуків у
критиці, учень був викликаний інспектором гімназії І. І. Боровиковським
для винесення догани за видання книжки без відома дирекції гімназії. Глібов був двічі
одружений, рідних дітей не мав (діти померли в дитячі роки). По смерті
першої дружини Глібов жив сам 11 років. Всиновив сина другої дружини
Олександра.
З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому
доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор
порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,
викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом
Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли
Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
Л. Глібов «зумів залучити до співпраці у «Черниговском листке» багато
відомих діячів (П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, П. Єфименко, П.
Кузьменко, О. Маркевич, О. Тищинський, М. Олександрович, І. Андрющенко
та ін.)
За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком
у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над
ним поліцейський нагляд. Лише через п’ять років Глібов виклопотав
посаду завідувача земською друкарнею. За п’ять років без роботи він мав
удосталь часу на самоспоглядання.
Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича.
Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою.
За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню
байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори,
вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.
Ідеалом для Л. Глібова було спокійне життя, без перевантажень і
випробувань. «Епітет завзятий мені не личить, — писав він 22 червня 1861
року в листі до О. Я. Кониського, — тому що я мир і спокій вважаю
синонімами щастя». Лише велика любов до України й покликання журналіста
підштовхують його до такої клопітної справи, якою було редагування
щотижневої газети.
Українська народна пісня про боротьбу проти соціального та національного гніту. У пісні «Ой Морозе, Морозенку» відобразились усвідомлення народом своєї сили, віра в неминучу перемогу над ворогом. Ясність мети робить навіть смерть героя утвердженням справедливості боротьби проти ворога
