«Тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. Героїв цієї повісті Івана та Марічку називають українськими Ромео та Джульєттою. Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.
<span>Любов Івана та Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчуків і Гутенюків. Дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночками. Сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу. </span>
<span>Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Марічка. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». Потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. Але ж усі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. Бо дружина Палатна не була Марічкою! А саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світу Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео та Джульетти. </span>
<span>Звичайно, література і життя — це не одне й те ж. Життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. Знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки Марічки: </span>
<span>Ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину, </span>
<span>а я тебе ізгадаю сім раз на годину. </span>
Люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — Івана та Марічку.<span>
</span>
Звисно потрибна.без чести вин не зможе видстояти правду чи свое ришення
Що таке краса слова? Це коли з людиною приємно спілкуватись ? На мою думку так. Кожній людині приємно коли з нею освідченні люди які красиво говорять. Звісно, у двадцять першому столітті мало людей які притримуються визначення «краса слова» або «внутрішня краса» , краса слова завжди була у моді , але сучасні люди нажаль не розуміють , що красиво розмовляти , завжди гарно і корисно,особливо у дорослому житті.
Ми прочитали твір "Місце для дракона". В цьому творі розповідається про дракона який взагалі не знав хто він, і харчувався травою,фруктами,овочами. Далі він зустрів пустельника, і той вирішив навчити дракона. Пустельник навчив дракона писати(дракон писав вінші), навчив читати, та взагалі, розмовляти. Далі цар, коли дізнався про нього, вирішив зробити "поєдинок" лицарів з драконом і хто переможе, той одружиться на його дочці.Дракон погодився на це, бо він думав, що це буде подвигом для їхнього міста. Настав поєдинок. Дракона вбили але не той кого хотів князь.На мою думку, князь поступив не правильно, адже відати в жертву такого розумного дракона заради того що би його дочка вийшла заміж, це не розумний вчинок. Звісно можна було знайти чоловіка для дочки і без жертв. Ще на мою думку, дракон був мудрим, і поступився лише тому, що князь його обдурив, сказавши, що це вбивство врятує місто, і дракона запам'ятають як героя. По скільки дракон був розумним і хотів зробити щось велике для міста, він без суперечок погодився. З цього можна взяти висновок. Перед тим як на щось погоджуватись, потрібно добре подумати про те що буде далі, і тоді давати свою остаточну відповіть(згоду чи відмову).