Час минає. Секунда за секундою складаються у дні, дні переходять у
роки. Діти підростають, дорослішають, потім старіють. У них підростають уже
свої діти та онуки. За мірками історії Всесвіту лише хвилина відділяє нас від
трипільського гончара, що робив перші глиняні глечики. Глечики і досі роблять
такими, та хто згадає того гончара? Історія пам’ятає правителів і воїнів,
поетів і музикантів. Інколи лишаються на її сторінках імена простих людей, що
здійснили щось видатне.
Час іде. Історія плине. Живучи день у день, прокидаючись, ідучи в
школу чи на роботу, ми не замислюємося, яке, власне, коротке наше життя. І що
(хто б там чого не казав) воно у нас одне. І, марнуючи час, ми марнуємо своє
життя.
Дуже довгі вагання. Гонитва за тим, що дає нам хліб і можливість
нормально прожити, — за грошима. Дріб’язкові сварки і бездумне цілоденне
сидіння перед телевізором. Це все марнує наш час, розмінює дорогоцінне золото
хвилин і годин, які можна було б прожити інакше.
У народі кажуть: якщо ти посадив дерево — ти не марно прожив своє
життя. Не обов’язково усім садити дерева. Але робити добрі справи, завжди
пам’ятати про те, що саме ми, теперішні, творимо наше майбутнє і майбутнє наших
дітей, — обов’язково.
Мудрий, але теж змарнований, розміняний вислів: «Життя дається нам
усього лише раз. І прожити його треба так, щоб не було соромно за даремно
минулі роки».
Це не значить — боротися за щось. Бо боротися — то завжди ламати.
Це значить — творити. Робити добро. Допомагати немічним і літнім людям. Читати
хороші, мудрі книги. Прислухатися до старших. Не сваритися з мамою. Завжди
пам’ятати своїх батьків, допомагати їм. В ідеалі виростити добрих, розумних
дітей. Це і значить прожити своє життя не марно, не втратити з нього ані
хвилини.
<span>
Привіт подруго. Я пам'ятаю, що ти мене запрошувала до себе в гості. На жаль я не зможу приїхати, саме зараз накопичилось багато справ, тому маю залишатись вдома. На думку спала цікава ідея. Може ти приїдеш до мене? До речі, мені дали два квитки в кіно коли зустрінемось обов'язково підемо.
Брат сказал, що ця робота не легка у нього дуже недобрий погляд у нашої Оленки невелика сім я цей будинок ще не старий ця неширока річка впадає в Дніпро
Не знаю тільки чим це тобі допоможе. <span>Я живу на
Повітрофлотському проспекті. Це широка і красива вулиця, одна з найголовніших
артерій Києва. Транспорт на ній рухається у шість рядів. Повітрофлотський
проспект пролягає одночасно у двох районах: Солом’янському і Шевченківському. По ньому можна доїхати майже
з центру міста до аеропорту «Київ». </span>
Проспект дуже
красивий, особливо весною, коли обабіч дороги розквітають каштани. Вони роблять
його святковим і урочистим.
