Час минає. Секунда за секундою складаються у дні, дні переходять у
роки. Діти підростають, дорослішають, потім старіють. У них підростають уже
свої діти та онуки. За мірками історії Всесвіту лише хвилина відділяє нас від
трипільського гончара, що робив перші глиняні глечики. Глечики і досі роблять
такими, та хто згадає того гончара? Історія пам’ятає правителів і воїнів,
поетів і музикантів. Інколи лишаються на її сторінках імена простих людей, що
здійснили щось видатне.
Час іде. Історія плине. Живучи день у день, прокидаючись, ідучи в
школу чи на роботу, ми не замислюємося, яке, власне, коротке наше життя. І що
(хто б там чого не казав) воно у нас одне. І, марнуючи час, ми марнуємо своє
життя.
Дуже довгі вагання. Гонитва за тим, що дає нам хліб і можливість
нормально прожити, — за грошима. Дріб’язкові сварки і бездумне цілоденне
сидіння перед телевізором. Це все марнує наш час, розмінює дорогоцінне золото
хвилин і годин, які можна було б прожити інакше.
У народі кажуть: якщо ти посадив дерево — ти не марно прожив своє
життя. Не обов’язково усім садити дерева. Але робити добрі справи, завжди
пам’ятати про те, що саме ми, теперішні, творимо наше майбутнє і майбутнє наших
дітей, — обов’язково.
Мудрий, але теж змарнований, розміняний вислів: «Життя дається нам
усього лише раз. І прожити його треба так, щоб не було соромно за даремно
минулі роки».
Це не значить — боротися за щось. Бо боротися — то завжди ламати.
Це значить — творити. Робити добро. Допомагати немічним і літнім людям. Читати
хороші, мудрі книги. Прислухатися до старших. Не сваритися з мамою. Завжди
пам’ятати своїх батьків, допомагати їм. В ідеалі виростити добрих, розумних
дітей. Це і значить прожити своє життя не марно, не втратити з нього ані
хвилини.
<span>
Зайчик - одна з наймиліших і найменших тварин лісу. Його пухнастий кожушок влітку має сіре забарвлення. Взимку він змінює свій імідж: стає білесеньким. Швидкі ноги зайчика часто рятують його від ворогів.
В іменниках III відміни повість, радість у формі орудного відмінка приголосні не подовжуються (повістю, радістю - підкреслити "т"), тому що м'який приголосний стоїть не між двома голосними.
Колись давно жили собі два хлопчики.Один хвалько а другий розбишака.їх звали андрій і олег.якось андрій розбив вазу і не признавався. а хволько вихвалювався що він намалював красивого малюнка. вони так багато вихвалялися і бешкетували що з ними ніхто не дружив.вони зрозуміли що так робити не можна і тому вони вибачилися і більше не бешкетували.
Замітка в газету на тему: "Охорона тварин-обов язок кодного!"
Кожна тваринка заслуговує до себе поваги, так само, як і людина. Тому ми закликаємо кожного, хто прочитає цю статтю, замислитися над своїм ставленням до братів наших менших. Це обов"язок кожної люди, яка має серце. Чи не важко вам спостерігать за бездомними і страждаючими бродяжками на вулицях? Чи то за жорстоким їх винищенням на їх же територіях - лісах, полях, горах? Ми маємо зупинити це! Кожен з вас можемо зробити для них добро,просто не залишившись байужим до проблем тварин. Від вас не вимагається подвигів, просто не шкодьте їм, а за потреби допомагайте. І світ стане кращимⒶ!