Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшою для
нашого народу стала ліквідація Гетьманщини й перетворення вільного
селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні
вороги українців — польські пани та підпанки, яким російські самодержці
роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з’явився в Пісках пан
Польський.
Уперше прибувши в Піски, що подарувала йому цариця, і відчувши опір
вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не
вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб
самі простягали шию та слухняно виконували волю господаря. І на другий
день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок
заспокоїли непокірних.
З того все й почалося… Пан вдається й до мерзенного обману піщан, що
братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І
зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у
село у вигляді царського генерала, а згодом з’явилась разом із
удовою-генеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали
навіки. Кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що
тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни
ходили на панщину по чотири-п’ять днів на тиждень, а крім того,
«зносили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати.
Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками,
усе йшло через прикажчиків, її мозок працював тільки над вигадуванням
страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Навіть серце генеральші
грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим,
хто вичісував тих котів,
<span> </span>
Стелив їм постіль, доводилось гірко. Так, наприклад, за наказом
генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Дівчині доводиться
прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї,
якого вона ненароком придушила.
Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович
Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже
шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович
спілкувався із своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба,
юнаком цінував красу молодих кріпачок.
На мою думку, пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими
експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З
року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально
розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед
кріпаків.
Я вважаю, що сила критичного реалізму Панаса Мирного полягає саме в
тому, що він у яскравих художніх образах розкрив антинародну сутність
кріпосництва, показав справжній зміст царських реформ, правдиво
відтворив пагубність і розтлінність впливу залишків кріпосного права в
пореформену добу.
<span>Отже, Панас Мирний стоїть у перших рядах борців проти
поміщицько-кріпосницької неволі, його твори на цю тему становлять нову
сторінку в розвитку українського критичного реалізму.</span>
( відповідаю тільки на 2) Максим та Мирослава патріоти (теза). Їх патріотизм проявляється коли на їх населення нападає ворог з батьком Мирослави . Максим який у той час у полоні допомагає поселенню дає гарну думку про підкомітету сторожа , про заплутання татар у своїх же діях . А Мирослава користується перстнем за допомогою якого їй можна було бачитися і із ворогом і із тухольцями . Передає дає все все , що сказав їй Максим . Ось так ці двоє врятували тухольське поселення ... ( Я намагалась )
ЗАГАДКА: красная курочка снесла черное яичко. Дети долго думали ,но мать любила загадывать загадки детям и они вспомнили,что ответ-ОГОНЬ. И они прошли дальше.Увидев дом Бабы Яги дети взяли палки и зашли в дом... Бабы небыло,но вдруг как выскочит из камина и бросила детей в подвал. НО брат схитрил и они выбрались из подвала. И заставили изготовить зелье. Они получили зелье и вылечили маму.
Жінка запитала у дівчини чи образила її чимось.
Батько попросив у сина, щоб той тримався не тільки розуму й науки, а й душевності.
Мати спитала у сина чи той і тепер складає вірші.
Молодиця попросила Андрія заспівати.
Юнак пояснив, що пісня веде до людського серця, а не до кіптяви на серці.
Редактор наказав Богдану Васильвичу висипати всі вірші з портфелю, бо сьогодні ж здасть їх до друку.