Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на чужий біль, прагнення допомогти, захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?.. Отакий я винайшла спосіб боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства. Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими спостерігачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку).А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у легенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенда, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.…А поки ми ще просто школярі. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.<span>І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх до гідних вчинків</span>
Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині, радість журавлина, кохана Україна, чорнім небі, огні ласкаві , чоботи криваві , удар огнистий , страднице свята - епітети . І ти у сяйві і намисті подібна сонцю і весні , даль степів, мов крил розмах , а в чорнім небі — круки, круки...т<span>о ти розп'ята на хресті - порівняння .</span>
Тополя – один із символів України; у фольклорі – це втілення дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: «Струнка, як тополя», «Висока, як тополя», «Тонка, як тополя», «Гнучка, як тополя», «Самотня, як тополя».За народними повір’ями, виникнення цього дерева є результатом міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Саме такий переказ Шевченко поклав в основу балади «Тополя».
І. П. Котляревський — засновник нової української літератури, який залишився її класиком. Твори І. П. Котляревського — помітний історичний злам і початок нового етапу в розвитку української прози, поезії й драматургії. Саме цей видатний митець першим використав дорогоцінні скарби українського фольклору й етнографії свого народу, саме він першим звернувся до животворних джерел рідної народної мови й зробив її по-справжньому літературною, саме він почав писати реалістичні твори про життя звичайних співвітчизників.
І. П. Котляревський увів в українську літературу декілька нових жанрів: комічна опера, епічна поезія і травестійно-бурлескна драма. Усі твори нашого видатного співвітчизника сповнені щирої любові до народу, високої духовності, поетичності й непідробного гумору. У цих творах письменник крок за кроком розкриває нам образ простого народу і стверджує велику духовну силу українців, їхню здатність на створення кращого майбутнього. Як поет-просвітитель, поет-гуманіст І. П. Котляревський оспівує патріотичні почуття трудящих, засуджує жорстокі явища тогочасної феодально-кріпосницької дійсності і щиро співчуває закріпаченому селянству.
Творчість І. П. Котляревського увібрала в собі неповторні зразки мистецтва нашого красного письменництва, які мають велике виховне, художньо-естетичне і пізнавальне значення. Тому, на мій погляд, творчий спадок І. П. Котляревського є дорогоцінним скарбом у золотому фонді української і світової літератури. Як сказав про нього Т. Г. Шевченко:
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!»
П’єси І. П. Котляревського безсмертні й привабливі своїм реалістичним відтворенням картин селянського життя українців на початку XIX століття. Літературознавці стверджують, що, наприклад, в «Енеїді» і в «Наталці Полтавці» треба вбачати не стільки критичний реалізм, скільки своєрідну просвітительську правду. Бо в цих творах І. П. Котляревський співчуває своїм співвітчизникам і протестує проти феодальної кріпосницької моралі, але не прагне загострювати соціальні суперечності тогочасного суспільства.
Ненависть до всього негативного, симпатія автора до своїх позитивних персонажів, здебільшого представників простого народу, жива розмовна мова героїв творів — все це яскраво свідчить про тісний зв'язок І. П. Котляревського з українським народом, про його народолюбство, свідчить про важливість творчості цього видатного митця для розвитку української культури і літератури, для розвитку усього українського суспільства.
Козаки посхоплювалися, як тільки на світ стало заноситися. Вони помолились і взялися ховати вбитих товаришів. Яма вже від учора була готова. Позносили козачі трупи й поскладали рядком. Кожен попрощався з товаришем. Один козак прочитав над трупами молитву, і тепер їх обережно складали на дно ями, так обережно як мати кладе скупану дитину в колиску. Біля кожного поклали його зброю, перехрестили і почали мовчки жменями насипати землю. Кожний козак укинув бодай грудку землі