<span>
«Еней був парубок моторний...». Саме такими
словами розпочинається один з найвідоміших творів української літератури —
бурлескно-травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Отже, віД <span><span><span><span><span /></span></span></span></span>самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не
тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно заявив, що є такий
народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї
країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати
та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не
тільки критикував сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів
українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея —
ватажка троянсько-козацького війська.
Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора,
не однакове. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному
кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації
симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає
симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво,
бенкетування й те, що герой ніколи не думає про завтрашній день, викликає
осуд.
Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий:
спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все
більше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався
багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.
Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але поводиться
зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник
нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як
на бритві сталь», але може упитися так, що не встоїть на ногах («Енея ледве
повели»), у Дідони «мутив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже
приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:
Енея заболіли ноги,
Не чув ні
рук, ні голови;
Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі,
як в сови.
Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике майбутнє Енея:
Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:
Не малий
буде він панок.
І крок за кроком герой іде до своєї мети,
поступово змінюючись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить
вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову.
Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в
нього на думці, раз знає, що, потрапивши до чужого народу, треба вивчити його
звичаї та мову.
</span><span>
</span><span><span><span><span><span /></span></span></span></span>І вже зовсім нового Енея зустрічаємо під час ворожнечі з Тур- ном. Це
вже людина, яка пройшла через війну і не з чужих вуст знає про всі її
страхіття:
Еней ту бачив страшну тучу,
Що на його війна несла;
В ній бачив
гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа.
Герой з гідністю проходить випробовування війною.
Автор згадує всі найкращі риси характеру Енея: він «сумує о війні», не прикривається
своїм високим положенням («мов праний, на піску улігся»), виявляє волелюбність
(«І лучче очкуром вдавлюся, ніж Турнові я покорюся»). На полі бою ватажок не
ховається за спинами козаків, а виявляє надзвичайний героїзм і показує приклад
іншим.
Це вже справжній козак, якого можна порівняти з героями давнини. Саме
таким Еней мені і подобається: щирий, хоробрий, мудрий, здатний постояти за
свою честь і честь свого народу. Але ще більше подобається мені його прагнення
миру, розуміння, що мир — це найголовніше в світі.
Можливо, мені б не сподобався такий вид життя, але у кожного є своя доля і долі ніколи не бувають однаковими. Звичайно, у сучасному світі не зовсім хотілось би бути Планетником, а під словами: Бути Планетником. Я уявляю життя з природою, тобто мати лише природу, людей і книжки, адже в ті часи не було ні телефонів, хоча якби були, то вийшло б цікаво, якщо дідусь Капуш почав телефонувати Планетнику і розказувати йому "Закони природи"
Ответ:Проема Мойсей вчить не здаватись і йти до своєї цілі,як головний герой твору водив людей 40 років по пустелі у пошуках кращого життя,а коли зневірився був покараний.Завжди треба вірити в свої сили,в свої намагання і ніколи не здаватись
В житті стаються такі неприятелі як Датан і Авірон що хотіли зчинити бунт та закидати камінням доброго Мойсея але невдовзі вони прийшли до землі обітованної де переконались у його хороших намірах але вже було пізно,Бог покарав Мойсея за те що перестав вірити в свої сили ,але я сподіваюся що люди винесуть мораль з цієї поеми і зрозуміють що здаватися ніколи не можна!
Пісня - це душа народу. Вона надзвичайно популярна в Україні. Всі люди співають від народження до смерті. Як йдеця в легенді- пісня передалася Україні в спадок від бога. В укр. народних піснях живе вся історія нашого буття. Наші пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. В них немає жорстокості або агресії, навпаки лише прагнення щястя, любові, добробуту, ну и звичайно гумор не від'ємна частина укр пісень, що добре характеризує риси нашого народу. Без рідної пісні як без рідної мови. Пісню треба берегти і передавати с покоління в покоління, бо в ній містяться невичерпні багатства душі цілого народу. Ось чому пісня душа народу