Де буква я, ю, є позн 2зв, а де1 і мяк поперед зв рілля, ясен, єдність, дбаеш, мільярд, об'єкт, кулінарія, цілющий, синє,комп'ют
Скат [14]
Букви я,ю,є позначають 2 звуки на початку складу,після апострофа,а один після м"якого приголосного.
1 звук-рілля,об"єкт,синє,
2 звуки-ясен,єдність,дбаєш,кулінарія, мільярд, цілющий,комп"ютер.
Людина завжди шукає шляхів жити в гармонії з навколишнім світом, але їй не завжди це вдається. Чому ж інколи так складно знайти спільну мову з оточуючими і як відновити злагоду душ? Мабуть, найточніше на це запитання змогли б відповісти психологи, але в нашому житті й так забагато буденності, то чому б не пошукати відповіді на це запитання в літературі?
Українська література, на мою думку, дає чудову можливість розглянути психологію особистості з погляду творчої людини, наблизитись до світобачення людей, які по-особливому бачать наш світ. Серед українських поетів, які виокремлювали у своїх поезіях проблему втрати людиною душевної гармонії та способів її повернення, — Павло Тичина, Євген Плужник, Максим Рильський. Ліричні герої їхніх творів у пошуках власного «я», у спробах виокремити цю невловиму субстанцію, намагаються знайти гармонію.
У своєму вірші «Молюсь і вірю» Максим Рильський захоплюється неймовірною красою навколишнього світу. Ліричний герой знаходить те, що захоплює його душу, але водночас дарує йому спокій. Вірш починається словами: «Молюсь і вірю...» Молитва ж має сакральне значення, віруючі люди вважають, що особливий порядок слів у ній може встановити зв’язок з Богом. Вірять, що молячись, людина знаходить умиротворення, заспокоює свою душу. Я вважаю, що таким чином ліричний герой знайшов гармонію душі із зовнішнім світом: висловлюючи свої думки, виговорюючись, він відмежувався від буденних проблем і звертав увагу на чарівний світ навколо нього, таким чином повернувши спокій і гармонію у своє життя.
У творчості Павла Тичини є чимало поезій, які вражають своєю проникливістю, чуттєвістю, музикальністю. Читаючи його вірші, відкриваєш для себе світогляд непересічної особистості, який вражає: поет спирався на «філософію серця» Сковороди: кордоцентризм, духовне багатство душі і її космічний вимір, трактування людини як божественно одухотвореної природи, пантеїзм, вітаїстичну концепцію життя. Особливо помітно це в його збірці віршів «Сонячні кларнети», де кожен вірш — гімн життю, пошуки й віднаходження гармонії. Зокрема, його поезія «Подивилась ясно — заспівали скрипки» точно описує стан людини, коли вона втрачає гармонію не тільки з навколишнім світом, але і її внутрішній світ зазнає дисгармонії. Що ж потрібно людині, коли її душа «в чорному акорді»? Здається, відповідь очевидна: йому потрібні ті «сонячні очі» поряд, щоб променями-віями зігрівали його душу.
Євген Плужник присвятив цілу збірку віршів гармонії Всесвіту — «Рівновага». Кожен вірш — ода красі навколишнього світу. Надзвичайно прониклива його поезія «Ніч… а човен, як срібний птах». Автор ніби закликає читача не шукати чогось надзвичайного далеко, усе прекрасне навколо нас, варто тільки звернути на це увагу. Якщо ми будемо роззиратися, не летіти десь у шаленому ритмі, то зможемо віднайти той спокій і ту гармонію: «…не лети… мій ненадійний човен».
Завжди важливо жити в гармонії із Всесвітом, знаходити спільну мову з оточуючими. Для цього потрібно знайти те, що зможе заспокоювати душу, підтримувати життєвий тонус і приносити задоволення.
У всі часи, починаючи з кам’яного віку, усюди йшла боротьба: за краще місце, за більший шматок м’яса, за найкрасивішу жінку. Завжди і у всьому люди борються, змагаються між собою. Але я проти цієї боротьби. Я не кажу, звичайно, що не можна зовсім не боротися, наприклад, за себе. Навпаки, кожна людина прагне вибити собі місце під сонцем. Але часто таку боротьбу супроводжує користь, брехня, заздрість, насильство, вбивство. І я проти цього.Війна – це жахливо. Смерть, голод, розруха, плач дітей, жінок, виття матерів. Але завжди війна йде під гаслом «на благо». Всі правителі, або лідери якихось організацій кричать про свободу, про достаток. «Ось завоюємо цю територію, розгромимо ось цю країну, і тоді ми станемо вільні, станемо багаті» – закликають вони народ. Але чи заклик це до свободи?Що по суті свобода? Безмежна свобод – абсолютна убогість. Ти не маєш нічого, не володієш нічим. Ти вільний від суспільства, від світу і ти стаєш абсолютно самотнім. Але так ніколи не буде. І всі великі лідери знають це. Вони обіцяють людям неможливе, але так, що люди вірять і йдуть за ними. Наполеон, Гітлер, Сталін – всі вони були великі оратори, але скільки на їхніх руках незмивної крові. Всі ці люди крокували через народ, йшли по головах, потопали в крові, вони чули, як ридали жінки, плакали маленькі діти, але все одно змушували своїх солдатів вбивати.Для чого ж тоді війна? Мені згадується ляльковий театр, на чолі якого ляльковод, а жертви – маріонетки. Ляльковод може змусити свою ляльку робити все що завгодно: любити, говорити або ж красти, вбивати. За визначенням зі словника російського мовознавця Ожегова маріонетка в переносному сенсі – це людина, що діє з чужої волі, повністю їй підкоряється, яка є слухняним знаряддям у чужих руках. І якщо настає той момент, коли ляльководам потрібні жертви, люди йдуть за ними. Ми списуємо це на відвагу, на героїзм, але чи так це?Ми співаємо про те, якою страшною була Велика Вітчизняна війна. Кожен рік 9 травня ми відзначаємо велику перемогу. Ми співаємо про те, що зараз живемо в мирний час. Але хіба це так? Я вважаю – ні. Війна йде і зараз. Вона навколо. Це війна людини з суспільством, державою. Ми страшимося цифр загиблих на війні, але в післявоєнні роки і по наш час число вбитих набагато, набагато більше! Ось такий мирний час.Крім того, до цих пір продовжується «гонка озброєнь». Так, зараз про це не говорять у відкриту. Але кожна країна, весь світ проводить ядерні випробування, розробляє найновішу зброю. Для чого, якщо ми живемо у мирний час? Я проти цього і віддаю свій голос проти війни!<span>
</span>