Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
<span>І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
<span>Бо світиться вогник у темнії ночі, </span>
<span>Мов кличе додому мене! </span>
країна — моя батьківщина і я пишаюсь тим що я українець.В Україні я народився, зростаю, навчаюся, звідси мій рід. Я люблю її мальовничі простори, лани, поля, ріки, ліси і гори…
Щоб полюбити свою країну її треба пізнати багато подорожуючи.
Вам доводилось стояти на верхівці муру Хотинської фортеці на Дністріі? Її висота сягає сорока метрів, товщина стін п’яти. Це велична споруда, одна з пам’ яток архітектури. Відчуваєш подих століть, торкаєшся не просто теплого каменю, а нашої історії.
А ви підіймались на гору Говерлу в Карпатах? Це найвища точка України. Як приємно стояти відчуваючи свист вітру у вухах, а пегед очима скільки бачить око — величні гори.
А в сорочинцях були, де все як у Гоголя… Очі розбігаються від розмаїття товарів українського виробництва. Обов’язково везеш додому щось на згадку про край де був.
А петриківський розпис бачили? Він зберігся ще з сімнадцятого століття, Розвивається в наш час і відомий в усьому світі. Я був у селі Петриківка і бачив ,як працюють художники. На скляну палітру наносять всі кольори веселки — це гуаш. Спочатку майстриня робить легенький ескіз олівцем, а потім починає чаклувати пензлями різної товщини. Її рухи впевнені і плавні. Мазки лягають швидко один за одним утворюючи казковий рослинний орнамент, дивовижної краси птахів.
Кожна робота неповторна, за нею стоїть автор, у нього свій стиль письма. Тому свої роботи майстер побачить серед тисяч екземплярів, а підробки всі інші.
Я люблю наші українські витвори мистецтва, наші українські пісні і приказки , мудрі казки, твори видатних письменників,бо я українець.
Якщо хтось не іменує себе українцем — це його шлях і вибір, виховання.
Я хочу бачити свою країну квітучою, де кожна людина відчуває себе щасливою.
Осінній ліс
Кожне дерево стоїть у золотому листі й на золотому листі. Віттям ледь-ледь похитує. Верхівкою погойдує. Начебто хоче зрушити з місця й ступити нам назустріч. Я притуляюся вухом до стовбурів дерев і слухаю. Як вони гудуть. Може, це вони передають свої лісові вісті? А на гілках птахи сидять і розмову дерев підслуховують. Ого, скільки їх у вирій не летить! Зимують вдома. У своєму лісі.
-А ты знаешь, где находится в Луганске памятник Далю?
- Конечно. На улице Даля (бывшая Английская) , в исторической части города.
- И давно он был открыт?
- В 1981 году.
-А ты, случайно, не знаешь, кто авторы этого произведения искусства?
- Знаю, нам рассказывал экскурсовод, что автором скульптуры был луганчанин Овчаренко Илья Пантелеевич, архитектором - луганчанин Головченко Георгий Геннадиевич, а ещё был соавтор.
-И кто же он?
- Украинский скульптор Василий Ефимович Орлов.
- Какие молодцы! И как им только в голову пришла мысль - создать такую память о человеке? !
-Но ведь этот человек заслужил, чтобы о нём помнили.
-А ты не знаешь, из чего сделан этот памятник?
- Из бетона в медной выколотке и облицован гранитом.
- А какова его высота?
- 3,4 м.
- Кстати, я слышала, что в Луганске есть ещё новый памятник Владимиру Ивановичу Далю, возле какого-то университета.
- Да-да, точно, возле Восточно-украинского университета. Только я пока о нём ещё не знаю. Нужно обязательно узнать.
- И давно он был установлен?
- В прошлом году.
<span>-Да, обязательно нужно посмотреть и узнать об этом памятнике подробнее. </span>