«Захар Беркут» аналіз твору
Рік написання — 1882
Тема «Захар Беркут»: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
Ідея «Захар Беркут»: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, вміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадності, жаги до збагачення за рахунок інших. Основна думка «Захар Беркут»: сила народу — в його єдності, підтримці, повазі одне до одного. Жанр «Захар Беркут»: історична повість. Проблематика твору «Захар Беркут» • захист рідної землі; • моральний вибір; • єдність, згуртованість народу — запорука перемоги; • людина і природа; • кохання, вірність, самопожертва; • взаємовідносини батьків і дітей. Головні герої «Захар Беркут» Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Тугар Вовк — боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал!
Ответ:
Нехай там збирається гірша.
Страшніша негода,
Нехай там узброїться в гостру,
Огненную зброю,
Я вийду сама проти неї
І стану — поміряю силу!
Геніальний і творчий талант Лариси Косач — нашої Лесі Українки — розвивався плинно, незважаючи на те, що лиховісна хмара прошуміла над нею. Хвороба приковувала молоденьку, слабосилу й хворовиту дівчину до ліжка, а вона рвалась до нового життя як орлиця із чорної клітки, вливаючи свою вояцьку вдачу тільки у творчість, тільки у слово, що було для неї великим ділом. Леся стала Жанною Д’Арк для нашої літератури. Фізично в неї може й тремтіла рука, але у своїх поезіях-битвах письменниця залишалася вірною музі, ідеалам, які сформувалися ще в юності. Вона тим і сильна, що поєднувала в собі присутності, пройняті прометеєвим вогнем, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви.
Показовим у цьому плані є вірш "Як я люблю оці години праці", ліричний герой якого (а це сама Леся!) осмислює зміст свого життя. Вірш побудовано у формі діалогу з однією особою. Герой веде розмову з Музою, що поруч з ним і, здається, ось-ось висловить думку про сенс земного буття. Однак щось зупиняє його. У шаленому потоці суспільних проблем визначитися важко, тим більш, якщо життя не просто споглядати, а й аналізувати.
Поезія має чітку композицію — складається з трьох частин: звернення до музи; роздуми про долю народу; пошук особистого неповторного шляху.
Ліричний герой просить Музу притулити його до свого лона й дати пораду, допомогти знайти відповідь на запитання: бути чи не бути. У житті так багато протиріч, так багато шляхів їх вирішення... Яким може бути твій шлях у країні, де нема доріг, а лише поплутані стежки, що ведуть у безвість... І так мало людей, що орють перемоги, від чого ледь-ледь чути стук сокири. Щоправда іноді з високої гори впаде великий камінь і... кане в темноті. То до якого ж берега пристати особистості, що не хоче бути стороннім споглядачем, а бажає ствердити себе, знайти своє місце у вирі подій? Чи, може, їй орати переліг з тими, що вже виконують ці дії, чекаючи жнив; чи, може пробивати дорогу з сокирою в руках; чи, може, злинути в небо орлицею і, "зірвавши з зірки золотий вінець", запалити світло опівночі?!
Объяснение:
Українська пісня - це бездонна душа українського народу
<span> </span>
<span> Українська пісня - це бездонна душа українського народу </span>
<span> О. Довженко </span>
<span> </span>
<span> Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом: </span>
<span> </span>
<span> Як вдарили з семи гармат </span>
<span> Усереду вранці — </span>
<span> Накидали вороженьків </span>
<span> Повнісінькі шанці! </span>
<span> </span>
<span> Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). </span>
<span> Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.). </span>
<span> Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури». </span>
<span> Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру: </span>
<span> </span>
<span> Іди, іди дощику, </span>
<span> Зварю тобі борщику </span>
<span> В полив'янім горщику! </span>
<span> </span>
<span> Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками. </span>
<span> Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим. </span>
<span> Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи: </span>
<span> </span>
<span> А чужа сторона </span>
<span> І без вітру шумить, — </span>
<span> Чужий батько, чужа мати </span>
<span> І не б'ють, то болить. </span>
<span> </span>
<span> Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ: </span>
<span> </span>
<span> Ой Морозе, Морозенку, </span>
<span> Ой да ти славний козаче! </span>
<span> За тобою, Морозенку, </span>
<span> Вся Вкраїна плаче! </span>
<span> </span>
<span> З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. </span>
<span> Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. </span>
Найулюбленіший письменник, найулюбленіша книга є у кожного. І у кожного вони свої. І зазвичай їх декілька. Я людина, яка читає, тому у мене улюблених книг багато. У улюбленого письменника подобається багато чого, якщо не все. Чиї книги ви прочитали на одному диханні, не оглядаючись і не перемикаючись на інші, поки не перечитаєте все у цього автора, чиїми книгами ви зачитувалися, чиї книги ви завжди матимете на полиці поруч з ліжком, чий стиль видається таким оригінальним, таким цікавим і неповторним,чий стиль так близький – це і є улюблені книги.
Мій улюблений твір світової літератури – це «Капітанська дочка» О. С. Пушкіна. В цьому творі автору вдалось розкрити образи героїв, природи. Вдалося також передати дух тієї епохи. Цей твір хочеться перечитувати безліч разів. І ніколи не втомишся це робити. Читаючи, ти уявляєш себе на місці Мар’ї Іванівни, думаєш, як би я поступив на її місці. Переживаєш за долю героїв. Саме тому «Капітанська дочка» один з моїх улюблених творів.
Нема нічого дорожчого, ніж рідна земля. Тільки тут є щастя. Більше ніде ти не побачиш лагідну усмішку матусі, ніде не почуєш татове міцне слово, ніде не почуєш сміхом своїх друзів. Тільки тут на своїй рідній землі, на своїй Батьківщині...