Тема роботи торкається питання, яке не залишає жодну людину байдужою – голодомор. Чорні крила голодомору 1932–1933 рр. обійняли багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших – з потьмареним розумом – піддатись жорстоким кані
<span>Омелько<span> <span>— працьовитий селянин, виснажений панщиною. У
нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши
хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з
пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе».
Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності
Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш
не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький
пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на
розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал
«господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті
«Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в
посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт
господаря. </span></span></span><span><span>Інша індивідуальність розкривається в образі </span>Марусі. Письменник
спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній
світ, поведінку, вчинки. Не все в образі Кайдашихи було негативним. У своїх
повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має
особливе значення в ментальності українців. Дослідник відзначив роль жінки в
українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий
вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини. <span>
<span>Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила
улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з
людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано
зневажливо. </span>
<span>«Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана,
куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до
панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло
панів і набралась од них трохи панства. </span>
<span>До природної звичайності української селянки у неї пристало
щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала
та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.»<span> </span></span></span></span>
Усна народна творчість - це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. Як же виникали такі твори? Одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. Передаючи з уст в уста казку, пісню, прислів'я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. Таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності. Якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з'являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. Багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори, що з'явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів. Інша назва усної народної творчості - фольклор. Це слово у перекладі з англійської мови означає "народна мудрість". Двісті-триста років тому з'явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. То були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. Завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів'їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю.
У повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. Спочатку мама співає нам колискові пісеньки, потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. А от в школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. Спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів'я, потім коломийки, пісні, думи.
Приказки та прислів'я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. Коли я не хочу робити домашнє завдання, то тато каже: "Не побігаєш - не пообідаєш". І я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю домашні вправи. Приказки та прислів'я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров'я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших.
Твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам'ятовуються, невеличкі за розміром. Це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам'ятати довгий та важкий твір неможливо.
Зараз вважають, що фольклор з'явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він вже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.
Я думаю, що істинні цінності - це здоров.я рідних та друзів, збалансовуване середовище внутрішнього світу, добрі думки, присутність мети життя, ціль життя, але,нажаль, більшість людей мріють про Айфони, Айпади і новенькі планшети, але майже ніхто не мріє про ліки бабусі, для того щоб бабуся могла довше пробути зі мною, довше ділитися своїми добрими ємоціями, деякі люди просто роблять вигляД, що хочуть щастя та здоров.я, а під цим криють жагу до нового велосипеда