В ньому ми записуємо домашнє завдання
В ньому ми приносимо оцінки додому
Це наша гордість, це наше обличчя.(щоденник)
Він у нас в пеналі
Ми ним малюємо
Він нам потрібен на малювані(Олівець)
Ми нею пишемо
Вона у нас в пеналі(Ручка)
Це велика сумка
Ми в ній носимо Шкільне приладдя
(Портфель)
Цей предмет шкільний вимірить відрізок або маленьку довжину(Лінійка)
Цей предмет непростий
Без нього ми не намалюємо круг.Що це?(Циркуль)
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить нагрітим від сонця повітрям... Степовий океан манить і кличе. Хоч би показалась якась щогла серед зеленаво-голубих хвиль — звичайна тополя чи явір! Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
І раптом на обрії випливає оазис. Що це — марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі?
Наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше: вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками.
Так от який він, хутір Надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм і драматургом — Іваном Карповичем Тобілевичем — Карпенком-Карим.
В тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї українського театру: Іван, Панас і Микола, що стали відомими на увесь світ, — Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. Він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. Ось дуби Івана, Миколи, Панаса, Марка, Марії... Їх посадили багато літ тому славнозвісні актори під час перебування на хуторі: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Нині дуби сягають на півсотню метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри і спеку.
Коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали гуртом почесні гості хутора, віддаючи шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верст у Крим по сіль.
Як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. Цим дубам рости вічно, і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану.
Неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, збудований за ініціативою уряду Радянської України. У просторих залах зібрано особисті речі братів Тобілевичів, цікаві документи, експонати, які красномовно розповідають про історію українського театру.
Шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. Дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори — "Хазяїн", "Сто тисяч", "Мартин Боруля". Дзюркотить з-під коріння джерельна вода. Припадімо ж і ми до чистої води, напиймося з цієї цілющої криниці.
(За І. Цюпою).
План опису .
1.Оазис серед степу.
2.Стара батьківська хата в парку.
3.Став, викопаний письменником.
4.Могутні дуби.
5."Чумаки".
6.Меморіальний музей.
Зразок переказу.
Хутір Надія
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. Степовий океан манить і кличе. Хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
Раптом на обрії — оазис. Може, це марево?
Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками.
Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).
У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса.
Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно.
Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи.
Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці.
1.Коли народилася хуха?
2.Хто такі хухи?
3.Які риси характеру має хуха?
4. Чому дідусь хотів вбити хуху?
5.Де зазвичай живуть хухи?
6.Чи здатні хухи змінювати свій колір?
7.Як хуха відносилась до зими?
8.Ставлення хухи до діда.
9.Кому хуха допомогла?
10.Як діти ставились до хухи?
1ВЗрыв в цехе. Побег из пленаИвана терешкина и его товарищей. Борьба с
собаками. 2Дальнейшая погоня за Иваном. Встреча с девушкой-итальянкой
(гефтлинг), ее бесшабашность. 3Выход к бетонной полосе. Дождь смывает
все следы. Злой, сердитый"руссо"."Безе"-злой (нем. яз). Девушка
вытаскивает занозу Ивану и они идут дальше. 4Попытка
выжить-разминирование взрывателя с бомбы, сброшенной с америк. или англ.
"Мескито" на австрийский городок в районе Альп. 5Иванчистит сапоги
фашисту и видит презрительный взгляд женщин-итальянок. Иван вспоминает
как он ударил фрица, а потом был взрыв... 5Ночь в ущелье. Выше и выше в
горы, ибо только тамв Альпах, можно уйти от погониСон о выходе из
окружения; смерть во сне. Плен-не проступок, а несчастье, они не
сдавались в плен-их взяли, а других-предали. Страшный сон, в котором
мать предупреждает Ивана о предательстве спутницей. 6Смысл
жизни-найтипартизан и влиться в их ряды. Наивысшее признание и награда
за год плена. "Допрс"Джулией Ивана (о его прошлой жизни дома, в
колхозе). Встреча с австрийцем-лесником. Хлеб и тужурка с австр.
лесника. 8Дележка хлеба. Фашисты преследуют еще одного убежавшего
пленного-сумасшедшего. 9Воспоминание о предыдущем плене по вине
"кума"Грица10Встреча с сумасшедшим пленным, его требование хлеба. Кусок
хлеба для сумасшедшего, оставленный Иваном на камне. 11"Джулия-не
фашисто!. "джулия-коммуниста".Расказ Ивана Терешки о своей
Родине-Белоруссии. 12Патриотизм Ивана (что дом, Белоруссия-это дом,
чтобы плохого и тяжелого не было щза его25 лет жизни). Перевал. Снег, у
Джулии нет сил идти дальше. Борьба добра и зла. Иван несет Джулию к
перевалу. 13Спуск с перевала. Джулия спит. 14Смерть ст. лейтенанта.
предательство его девушки Анюты при встрече с раненым майором. 15
