Сьогодні випав сніг і ми з хлопцями грали в сніжки.
На вулиці, немов у казці, було білим-біло і пень, що стояв у білій шапці, напронимал дідка.
Я люблю кататися на ковзанах, а мій друг любить кататися з гірки на санчатах.
Наша сім'я на Новий рік їде на спортивну базу, і там, я з братом буду кататися на лижах.
Падав сніг, мела завірюха і завивала хуртовина.
я грав у сніжки, а брат ліпив сніговика.
випав сніг,і сонце світить.
снігурі сидять на гілках, а я на них милуюся.
я катаюся з гірки, а мама на ковзанці.
вчора була заметіль, а сьогодні - ожеледь.
Плуг - Плуговий, плужок.
Луг - Гуговийю
Дим - Димок, задиміти, димохід.
Плоди - Плодовий, плодити.
Дружба - Дружити, дружній.
Він бігав, розводив <span>теревені і </span><span>нікого не слухав.Раз коли він кривився з тітки Марії прикусив язика з нього потекла кров, хлопчик дуже засмутився, йому було боляче.а тітка Марія сказала от як погано з когось кривитися </span>
Інфінітив<span> (від </span>лат. infinitivus<span> — невизначений, неозначений) або </span>дієіме́нник<span> — початкова форма </span>дієслова<span> . В</span>індоєвропейських мовах<span> інфінітив являє форму віддієслівного імені, яке перейшло у дієслівну парадигму. Історично, інфінітив називав дію як таку. Він може мати вид (</span>взути — взувати), стан (бити — битися), відносний час (лат.laudare<span> «хвалити (зараз)», </span>laudavisse<span> «хвалити (у минулому)», </span>laudaturum esse<span> «хвалити (у майбутному)» та, зрідка, особу та число (португал. </span>falar<span> «говорити», 1-а особа однини, </span>falar-es<span> «говорити», 2-а особа однини). Інфінітив бере участь в утворенні особових аналітичних форм (</span><span>буду читати</span><span>, фр. </span><span>je vais lire</span><span>).</span>
