Калитка занадто думав про гроші був жадібний і заздрив іншим
це наприкладі доводить всім нам, що не потрібно когось дурити тому,що й тебе можуть і заздрити теж погано.А ще як прочитаєш твір або подивися фільм не хочеться бути таким.Цей пєса дуже повчальна.Хто не читав обов'язково прочитайте
Дядя Петра Максим в прошлом был военным. Он любил порядок во всём и дисциплину и мечтал вырастить мальчика настоящим мужчиной, уверенным в себе человеком, который, даже будучи слепым, мог достойно идти по жизни, принимая все радости и неприятности судьбы.
Дядя Максим никогда не сюсюкается с мальчиком, не балует его сам и не разрешает сестре нежить ребенка, он старается объяснить маме Петра, что ребенка нужно с ранних лет учить жить в этом непростом мире.
По инициативе дяди Максима Петр попадает в монастырь, где знакомится с другими слепыми юношами, именно тогда он осознает полноту своего несчастья, но дядя не дает ему упасть духом, и вместе с другими слепцами Петрусь отправляется в странствие. Возвращается он совсем другим человеком, познав мир во всем его многообразии.
Петр научился играть так, что «каждое сердце дрожало, как будто он касался его своими быстро бегающими руками.» Это значит, что он нашел себя, нашел свое место в жизни, и неважно слепой ты или зрячий, здоров или болен, важно знать и понимать, зачем ты пришел на эту Землю, что можешь сделать для людей, какой оставить след...
И в этом была огромная заслуга его дядя Максима.
Ответ: Менi дуже сподобався цей твiр , тому що в ньому розповiдаеться про хоробрiсть й спритнiсть на перший погляд юнакiв, але у середенi вже дорослих козакiв. Також менi сподобалось як автор описуэ подii якi я с великим захопленням читав.
Объяснение:
1. Кого знайшли Павлуша з Явою в криниці? Як його назвали та урятували?( Собаку, назвали Собакевич, лізли в колодязь, щоб урятувати)
2. Які приналежності взяли з собою Ява і Павлуша на бій з "биком"? ( Дамський капелюшок, який залишився у спадок від однієї дачниці проте був завеликий, та червоний килимок, який висів над Павлушиним ліжком, на ньому були наальовані Цюця, Ґава та Рева)
3. Як називало ціле село Яву ти Павлушу? (Гангстери,, орли, соколи)
4.Що "дав потримати" Невідомий, з 13 квартири? (Годинник)
5. Куди більш за все мріяли Ява з Павлушою поїхати ( Табір 6а березі моря)
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
<span>А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. </span>
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
<span>Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого. </span>
<span>Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого українського поета Д. Павличка: </span>
<span>Життя без книги — хата без вікна. </span>
<span>Тюрма глуха і темна, мов труна, К </span>
<span>різь вікна книг свободи світло ллється, </span>
<span>Майбутнього видніє далина.
</span>