Катерина ("Катерина"):
"Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько".
"...свою долю / Там занапастила"
"Будь щаслива в чужих людях, / До нас не вертайся!"
"Довго, довго, сердешная, / Все йшла та питала; / Було й таке, що під тином / З сином ночувала".
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеимана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.<span>Гадаю, образ Павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.</span>
1. Втілення в образі Остапа Мандрика прагнення народу до волі (у кріпацтві звичайні селяни стали панським товаром; розповіді діда про козаків, про Січ; мрія про щасливе подружнє життя; рішення пана розлучити його з коханою; прагнення до волі, нестерпне життя у пана примушують до втечі з дому; разом з Оксаною долають багато перешкод; здобув волю, але не здобув щастя).
<span>2. Соломія — жінка, що уміє боронити себе (смілива, мужня, любляча, рішуча: втекла від пана, щоб разом з Остапом розділити долю — це вияв жіночого свободолюбства, прагнення моральної волі; вона жертвує своєю красою — косами, готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити коханого; вона потонула з надією, що Остап здобув волю; в образі Соломії втілена вічна тема кохання). </span>
<span>III. Дорогою ціною здобути бажану волю (Соломія загинула, половина душі Остапа </span>
<span>навіки залишилася в Дунаї; воля без кохання — це не щастя). </span>
Автор у своєму творі порушує багато питань. Адже у цьому творі позповідається про дитинство, яке загубилось серед міської метушні - це компютери, планшети.тако є питання про дружбу між хлопцями та їхніми пригодами.
Мої роздуми над п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка"
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п'єса Івана Петровича Котляревського "Наталка Полтавка".
Я впевнена, що всі, хто читав п'єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: "Золото — не дівка!" Чим же полонили цей образ і вся п'єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п'єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п'єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п'єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п'єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п'єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п'єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Вражає в п'єсі й мова. Зачинатель нової української літератури, який одним із перших почав писати живою народною мовою, зумів зачарувати ліричною пісенністю, лексичним багатством. П'єса написана 1819 року, але й сьогодні зрозуміла кожному, хто її читає.
Отже, я думаю, що саме завдяки пісенності, мовному й національному колориту, неповторному й величному образу Наталки Полтавки п'єса І. Котляревського не залишає байдужим читачів. Майже двісті років живе улюблена в народі героїня Наталка. Причина безсмертя цього образу в тому, що в ній письменник блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральну красу.