Саме душа, а не тіло людини, створена за образом Божим. Тіло — це лише оселя душі. Душа — внутрішній, психологічний світ людини.
Духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її життя. Велике значення мають духовні цінності. Можна бути багатою людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг- ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. А можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа бажає допомогти й захистити як близьку, так і чужу людину. Одним словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про- йти по життю сірою тінню. Роман «Собор» О. Гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість. Усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. Треба керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї душі. У моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. Відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає мені с ім’ я. Отож бережімо собори своїх душ!
Душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо-
лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро. На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оці- нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
Друзі...Ким вони є для мене?Вони для мене все.Саме вони допоможуть та підтримають у скрутну хвилину.Я вдячна за це своїм друзям.Якби не вони,я б ніколи не знала "що таке по справжньому жити та насолоджуватися життям".Друзі для мене такі ж важливі,як коріння для дерева.Якби не вони...мабуть я загинула у світі через самотність.
Отже,друзі для нас дуже важливі!Бережіть та цініть друзів пам'ятаючи,що без них, ви як дерево без коріння!
На мою думку, краще бути яскравою особистістю, ніж звичайною частиною сірого натовпу. У творі В. Дрозда "Білий кінь Шептало" зображено проблему особистості та натовпу. За допомогою образу коня автор передає взаємовідносини людини з світом тварин. Інші коні не любили Шептала, тому що він був не такий як вони. Головний герой з самого дитинства ненавидів табун і завжди любив бути сам. З самого початку всі інші, звичайні коні глузували з нього, а потім просто почали обходити його стороною та робити вигляд, що не помічають. Можливо, його не любили за те, що Степан ставився до нього не так як до інших. Він ніколи не бив коня, хоча іноді міг випадково зачепити в натовпі, не посилав на тяжку роботу, коли була можливість послати когось іншого. Кінь Шептало був покірний і роботящий. Коні ставились до нього не дуже добре саме через його колір. Він був білим, а не таким як всі. Саме це вирізняло його з натовпу. Коли Шептало опинився на волі і нарешті відчув себе вільним, то він знову став повністю білого забарвлення. Але потім він забруднився, щоб бути таким , як всі і повернувся додому.