«Вогник далеко в степу» (1979) ― це остання повість Григора Тютюнника, у якій автор показав післявоєнне життя підлітків, які змушені були рано йти вчитися, щоб допомагати вижити своїм родинам. Їхні образи близькі автору, оскільки твір автобіографічний. Ще дитиною Григір Тютюнник теж був змушений іти навчатися у професійне училище, щоб здобути професію і мати змогу заробляти на власний кусень хліба.
«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах», — писав Григір Тютюнник. Письменнику вдалося майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.
Автор планував продовжити свою розповідь про Павлентія і його друзів (написано тільки першу частину повісті «Вогник далеко в степу»), ми, можливо, прочитали б про те, що було б далі з цим хлопчиною в житті, через що йому довелося б іще пройти, але раптова смерть письменника обірвала його роботу.
Ответ:
Дракок у кожного асоціюється з страшним звіром, але прочитавши цей твір і зрозумівши самопожертву Грицька, здається що це досить добра істота, яка готова на смерть зароди друга та рідного міста Люботина. Чого не скажиш про князя, який не цінував дружби дракона і влаштував те побоїще. Можна було й іншими способом доньку жаміж видати, другі традиції він нецінував. Але князь пошкодував за свій вчинок, що правда то було уже після драконової загибелі і нічого вже не повернути. Висновок з цього твору можна винести такий: треба бути далекоглядним, що князь не розумів що у бою дрокона вбють, до нього не дійшло що смерть Грицька буде на його совісті. Порівнявши ці два персонажі можна легко зрозуміти хто людина , а хто дракон.
Объяснение:
<u>Тема</u>– зображення важкої долі двох братів-козаків, які, відправившись захищати рідний край, керуючись гординею та власними амбіціями, знехтувавши батьківським благословенням, потрапили у важке становище під час шторму; проте вчасно отямившись, були врятовані з допомогою ласки Божої.
<u>Ідея</u><span> – засудження гордині, непокірності, зневаги до отчуючих та уславлення волелюбності братів-козаків.</span>
<span>люблю напасти на
лісов джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини.і
люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і
люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і
пахнуть опеньки».• «я не дуєе кривлюсь, коли треба щось робити, охоче
допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки
гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і
зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і
не вважаю себе ледащом». я цього твора недавно вчив. прикольний</span>