Ось уже й видно вагову...
Климко дуже посмішая додому,бо знає,що його чекають.Ось зі скрипом відчиняються двері вагової.Заходить Клим,а там пусто.Немає нікого.Ані Зульфата,ані Наталії Миколаївни,ані маленької Олі.Куди ж усі поділися?
Раптом він чує якийсь галас на вулиці.Хлопчик іде на звук.Підходить ближче і бачить цілу юрбу людей,які щось обступили.Що це?
Клим пробивається крізь натовп і бачить...Зульфата,учительку і Олю.Очі дівчинки злякані.На землі лежить ледь жива Наталя Миколаївна.Побачивши хлопчика,вона посміхнулася.Зульфат підбіг до друга й розповів що у їхню учительку влучила куля.Хлопці донесли Наталію до вагової,а потім 2 місяці доглядали за нею.На щастя,вона вижила,адже сіль можна було обміняти на будь-які ліки.
Розовощока Оля росте по дням,а по годинам.
Наталя Миколаївна стала хлопчикам за матір,а вони їй у всьому допомагають.
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу!
Ответ:
Метафори: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «зам иготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «весна дала», «весна… за вікном цвіла»
<span>(народився 1939 року)
Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався
радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на
Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi.
Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори
письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за
кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991
роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку
автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для
дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991).
Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця
Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться
нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не
може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У них</span><span>Ї пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них
живуть воєдино злитi язичництво i християнство.
Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому
промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як</span><span>Виводить мама дивним писачком
По бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
Iз цибулинним золотим узваром.
I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на
“дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається
чарiвним:
…буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи,
початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi
здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i
примушує прочитати його не один раз.
Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук
у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я
зрозумiла: мати
Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь
духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i
возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у
пам’ятi казковий символ: “яснi сонця”
Ї писанки у натруджених маминих долонях.</span>
