<span>вот-
</span>
<span>В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? --
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.</span>
<span>Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі -темній, широкій -
На останній крижині самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться... Піде вода кругами...
- Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?</span>
Нам тоже его задавали,не бойся проверять не будут)а если проверят. скажи основну думку твору,например:треба не сваритися з своими братами и сестрами и т.д.
Олесь уявив
собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози.
Там він
блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину,
доки не набив оскоми. Потім шукав осикові трухляки, ховав за пазуху і, нап’явши
пальтечко на голову, дивився: світять чи не світять? У кущах, заплетених
осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну
вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном.
Сонце
пробило у хмарах над байраком вузеньку ополонку, яскравим променем стрельнуло
на левади. Олесь радісно мружився йому назустріч, зводив очі до перенісся,
ловлячи золоту мушку на кінчикові носа.
Надвечір
хмари опустилися нижче, а тополі над селом повищали і набрали войовничого
вигляду. Треба було йти додому. Олесь грядками вибрався на вигін і став чекати,
доки випустять школярів.