<span>Творчість В. Симоненка була самобутнім явищем в українській
літературі. Його поезії відзначалися злободенною тематикою,
непримиренністю до кривди, справжньою народністю і глибоким
патріотизмом. Усіх їх об’єднує любов до своєї Батьківщини і народу,
прагнення бачити свою Вітчизну вільною, незалежною, бо бачив, як у
тенетах бюрократизму, фальші, лжепатріотизму партійних діячів гине
Україна, знищується найперша і найголовніша її скарбниця — духовність. Поет
не міг дивитися на це спокійно. Будучи винятково чесною, глибоко
порядною людиною, для якої правда — найвища, він у своїх творах гнівно
прикривав цих убогих духом підлабузників, недорікуватих демагогів,
брехунів і бездарних господарників, що забули про честь і совість,
«пробиваючись У крісла й чини».</span><span>Їх би за грати!
Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало?
Докази будуть!
Лантухи вкрадених вір і надій.</span><span>Василеві Симоненку довелося жити в роки розквіту бюрократичної
системи, за часів тоталітарного режиму, коли за правдиве слово карали. І
карали жорстоко. Але поет сміливо кидає виклик цим «бандам кривляк» та
їхній нікчемній «продажній челяді», які «вважають себе «повелителями
світу». Вони вже не можуть існувати без похвальби, без возвеличення і
вознесіння в ранг мало не святих. Уже давно не було на світі «батька
усіх народів» Сталіна, але за часів тоталітарного режиму дух його уперто
жив. В одному із найкращих своїх віршів «Монархи» В. Симоненко викриває авторитарну свідомість цих «сильних світу цього».</span><span>Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявили пащі, мов кратери,
І гукали: — Ми символ доби.</span>
Поет протиставляє їм, «обслиненим» і «обцілованим», звичайних простих людей — трудівників, справжніх велетнів духу.
<span>А поруч вставали некороновані корифеї і справжні вожді.
Вставали коперники і джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.</span>
Уся творчість В. Симоненка була пройнята палкою синівською любов’ю до
своєї матері-Вітчизни, до народу, якому довелося так багато
перестраждати.
Нема розумного сусіда – з книгою поговори
——————–
Одна книга тисячи людей навчає
——————–
Книгу читають не очима, а розумом
——————–
Книга – не пряник, а дітей до себе манить
——————–
Книгу прочитав, на крилах політав
——————–
Книгу читати – все знати
——————–
Книга мала, та серцю люба
——————–
Книга – дзеркало життя
——————–
Письменному книжка в руку
——————–
Книжку прочитав – і розумним став
——————–
Книга ростить людину
——————–
Для розумного книга – найгарніший подарунок
—————–
Книжку купити – свято собі зробити
—————–
Ледачому і книжку підняти важко
——————
Книга для розуму – що теплий дощ для зерна
——————–
Ледачому любі мед та пряник, а розумному- книги
——————-
Поки ледачий байди б’є , розумний з книжок знання бере
——————-
Мудра книга – твій розум
———————
Весела книга радість приносе
Усі птахи і звірі говорять, тільки мови їхньої людина не знає.Вони хочуть людям сказати:"Чому ви прийшли до нас і лишили спокою? Чому в лісах, парках, садах ви руйнуєте наші оселі, залишаєте сміття? Природа - це наш дім, а не смітник. Чому багато наших друзів мучаться і гинуть в ваших звіринцях і зоопарках?Ми хочимо щиро вас вітати, вести дружні діалоги, а не вмирати від зустрічі з вами.<span>Учіться любити і берегти нас, Ми частка живої природи, а вона для вас - джерело життя, мудрості і краси."</span>
Мій улюблений герой літературного твору, як це не дивно, не є в творі головним. Проте він настільки яскравий, що нічим не поступається головним героям, навіть подекуди затьмарює їх. Цей персонаж діє у романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада» — першому романі, написаному українською. Вгадали, про кого я веду мову? Якщо ні, то я зізнаюся: це Кирило Тур.
Кирило подобається мені, тому що він весела та жвава людина. Взагалі, справжній козак-запорожець! Автор не ідеалізує його, як, наприклад, головного героя Петра. Як жива людина, Кирило часом бешкетує, робить необачні вчинки. Наприклад, він легко піддається захопленням та в азарті викрадає дівчину Лесю.
Проте Кирило Тур — справжній друг та хороший козак. Він здатний не тільки щось таке втнути, веселитися та гуляти. Кирило хоробрий воїн, він понад усе цінує козацьке побратимство. За своїм названим братом Богданом Чорногором він готовий піти хоч у пекло. Покарання за викрадення дівчини Тур зносить з гідністю та мужністю.
Наприкінці твору розбишака Кирило Тур робить справді героїчний вчинок. Він приходить у тюрму до гетьмана Сомка, щоб визволити його. Є лише один спосіб врятувати гетьмана — залишитися замість нього в камері та самому чекати страти…
Переконуючи гетьмана, Тур розповідає байки про козацьких характерників: «То як намалює вуглем на стін човен, сяде та й попливе, немов по лиману». Кремезний, сильний та загадковий — можливо, Тур сам характерник та вміє чаклувати? І зможе виплисти з тюрми на намальованому човні?
Чесно сказати, я навіть зрадів, коли Яким Сомко відмовився від жертви та Кирило Тур залишився живий. Треба, щоб таких людей жило якнайбільше в світі. Хай навіть і в книжному.
Тарас Григорович Шевченко народився у селі Моринці 25 березня 1814 року. Помер 26 лютого 1861 року. У селі Кирилівка провів все своє дитинство. Його мати померла в 1823 році, а батько в 1825 році. Писав твори українською та російською мовою. Діяльність: художник, прозаїк, поет. З народження любив писати і малювати.