Брого дня!
<span>Я пишу вам цей лист, щоб подякувати за ваше ставлення та ваші твори (вірші). Мені дуже подобається ваш талант, ви один із самих талановитих кого я знаю. Та згодом я також мрію стати письменницею (поетом) надіюсь за вашою порадою,я досягну мети!</span>
1 Бог сиротів любить, та щастя-долі не дає.
2 Живе вдова на подолі, та й плаче свій вік по гіркій долі.
3 Не то сирота, що роду не має, а то сирота, що долі не має.
4 У вдови плакана доля.
5 Бог дасть долю і в чистім полю.
7 <span>Дівка </span><span>не без щастя, козак не без </span>долі
8 <span>З щастя </span>та<span> горя скувалася </span>доля<span>.
9 </span> Доля <span>сміливого любить.
10 </span><span>Пусти </span>мене<span>,моя мати,у гай погуляти,біленької </span>лебедини за долю<span> спитати. </span>
Дві вічні супутниці — слава і любов до Батьківщини — подарували безсмертя багатьом князям: Святославу, Володимиру, Ярославу… Але, на жаль, шлях до слави щедро политий кров’ю людською. Одну з таких кривавих історій розповів нам невідомий автор у «Слові про похід Ігорів».Було це ще тоді, коли орач однією рукою тримав плуг, а другою меч, коли земля частіше поливалась слізьми, ніж дощами. Бо не давали спокою Руській землі половці. І вирішив Ігор Святославич зупинити поганців:<em>Загородили русичі</em><em>Поле щитами багряними,</em><em>Шукаючи собі честі,</em><em>А князеві слави.</em>Разом з Ігорем проти половців повели свої дружини ще п’ять князів. Зустрілися війська половецькі і руські на ріці Каялі. І була битва кривава:<em>Бились день та бились і другий,</em><em>А на третій, в південну годину,</em><em>Похилились Ігореві стяги!</em><span>Автор захоплюється мужністю і відвагою Всеволода, Ігоревого брата, який, не помічаючи ран, продовжував завдавати ворогам удар за ударом. Незважаючи на очевидну перевагу</span>
1. неожиданный потоп.
2. нужна помощь!
3. что дальше делать?
4. спасение людей.
Надеюсь помогла :)
Тому що впродовж твору автор показує Микиту сильним и кмітливим парубком, і не складно здогадатися про те що Микита кожум'яка переможе змія