БУНТА́РЬМужской родустар.Неспокойный, всегда протестующий человек, призывающий к решительным действиям, к перевороту в чём-н.
Війна з французами, німцями, італьянами у 1848 році. Знамена Георгія та звання фельдфебеля
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеимана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.<span>Гадаю, образ Павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.</span>
Твiр за романом Мiгеля де Сервантеса Сааведри Премудрий гiдальго Дон
Кiхот з Ламанчi Премудрий гiдальго Дон Кiхотз Ламанчi (1604-1607)
— книга, яка зробила свого автора популярним не тiльки у себе на
батькiвщинi — в Iспанiï, але й у всьому свiтi. Роман
займає друге мiсце за кiлькiстю мов, якими його перекладено (перше
мiсце посiдає Бiблiя), iм'я Дон Кiхота стало називним i
означає людину, яка нiзащо /нiколи не вiдступає вiд власних
уявлень про красу, добро, гуманнiсть. Дон Кiхот — це лицар,
готовий заради високоï мети iти навiть на смерть. Самотнiй мрiйник
протистоïть прозi життя, iде назустрiч небезпецi, прагне знищити
зло. Дон Кiхот увiйшов до галереï вiчних образiв.
Останнi 15 рокiв життя є найбiльш плiдними у творчостi
письменника. Сервантес звертається майже до всiх жанрiв, якi на
той час iснували в iспанськiй лiтературi: пише Повчальнi новели,
сатиричну поему, збiрку п'єс та iнтермедiй. Iдейний задум цього
твору є глибоким i багатоплановим. З одного боку, Сервантес
розвiнчує середньовiчнi лицарськi романи, яких у Iспанiï
з'явилося дуже багато. Для цього автор розгортає перед нами
iсторiю комiчних пригод — пародiю на лицарський роман. Та водночас
письменник зобразив i широку картину сучасноï Iспанiï: протест
проти гноблення суспiльних верхiв, злиднi та безправ'я народу. Сам же
Дон Кiхот стає благородним захисником пригнiчених, борцем проти
суспiльноï несправедливостi. Так поряд iз комiчним безумством Дон
Кiхота з'являється i висока мудрiсть гуманiста. Це й
породжує вiдчуття подвiйностi цього образу. Бiдний сiльський
гiдальго (лицар) намагається побудувати своє життя на зразок
лицарськоï подорожi, про яку читав у книгах. Кожна пригода
розкриває контраст мiж уявним життям, вичитаним у романах, i
реальною дiйснiстю. Невiдповiднiсть починається з власного iменi
— Алонсо Кiхано стає Дон Кiхотом Ламанчським, його худа
шкапа — лицарським конем Россiнантом, тваринниця iз сусiднього
села — прекрасною дамою Дульсинеєю Тобоською. Проте нас
полонить благородство i мудрiсть героя. У багатьох його промовах i
вчинках виражено найвищi iдеï гуманiзму епохи Вiдродження: захист
слабких i знедолених, прагнення простоï людини до свободи,
намагання мирним шляхом врегулювати конфлiктнi ситуацiï, водночас,
коли треба, захистити батькiвщину, свою родину i майно.
Погляди Дон Кiхота на гуманне суспiльство iлюструє факт настанов
Санчо Панса, який iз примхи герцога стає губернатором. У цiй
дiяльностi Лицар Печального Образу радить Пансi керуватися не законом, а
<span>справедливiстю i милосердям, однаковим щодо багатих i бiдних.</span>
