Дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце. Воно було велике і засоромлене. Гроза змила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радість...
Я сів на лавку в скверику й усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...
- Чому ви посміхаєтесь?
Вона здивовано глянула на мене і відповіла:
- Хіба я знаю?
Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише для неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
- Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс* у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:
- Це ви, мабуть, не про нас кажете...
- Ні, я кажу про вас! - перехожий аж тупнув ногою.
- Даруйте, але ми нічого не робимо.
- Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
- У нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - У нас є тільки радість.
- І до того ж, у кожного своя, - докинув я.
- Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.
- Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч і не сподівався ніякої відповіді.
Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й справді утнув щось дуже гарне.
- Ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дощуль-пувався він. - Хіба для вас мало закутків?
- Чого це посмішки треба ховати по закутках?
- Бо треба поводитись пристойно.
- Ви, певне, думаєте, що ми... закохані? - раптом запитала дівчина.
- У всякому разі, якісь там фиглі-миглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
- Та ми навіть не знайомі! - засміялася дівчина.
Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
- Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися, куди влучу..
Вeсeлий звірок
Нeвтомно клопочиться білка. Вeсeлішого звірка нeмає в лісі! Ні хвилини нe сидить вона на місці. То мчить аж до вeрхівки ялини,то пeрeстрибує з гілки на гілки.
С момента рождения и до самой старости рядом с человеком находится его мама . С самого начала жизни ребенка она любит его больше всего на свете, оберегает его от всех невзгод, переживает за него.
Любовь матери безгранична. Кто, как не она, отдает последний кусок детям, кто взваливает на себя тяготы домашнего труда лишь для того, чтоб ребенок был здоров и счастлив. Были даже случаи, когда мать жертвовала своей жизнью ради спасения ребенка.
Для любой матери ребенок – самое дорогое в жизни. Для мамы мы всегда будем детьми, которых надо приласкать, утешить, помочь. И неважно, сколько нам лет. Она всегда будет любить независимо от возраста. Недаром ребенок, только что научившийся говорить, первым произносит слово «Мама» . Он даже тогда понимает, что нет на свете более близкого человека. И чтобы с тобой не случилось, мама всегда будет рядом с тобой. Она все так же будет заботиться о тебе, любить тебя даже через расстояния.
<span>Я очень люблю свою маму. Я знаю, что в трудную минуту она всегда придет ко мне на помощь. </span>
Одного разу мене моя подруга запросила на пікнік.Але пікнік робила не вона а її подруга.Моя подруга покликала не тільки мене а ще й одну мою подругу.Ми усі троє прийшли на те місце де був повинен відбуватися пікнік,аж тут я дізналася що та "подруга" повинна вибрати між нами.І вона мене не вибрала.Якщо чесно я від того часу уже з нею недружу.Тому що я б на її місці узяла двох дівчаток.Мене ця історія навчила , менше довіряти людям.
Не піднімаючи голови, він зрозумів хто зайшов.
Якщо сидіти склавши руки - нічого не досягнеш.
Моя мати весь день працювала не покладаючи рук.
Цю ніч я провела не стуливши очей.
Не можна їсти не закриваючи рота!
