Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим. <span>Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. </span> <span>А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.</span>
Привіт Юрко, я дуже рада, що маю змогу написати тобі листа. Я гадаю, що ти не правильно вчинив з Тосею. Адже вона хотіла як краще з тобою дружити, а ти дуже ображав її. Твій вчинок з каченятами був не героїчним, але все можна виправити. Напиши Тосі листа, у якому будуть твої вибачення, гадаю вона вибачить тебе. Бажаю успіху, і щоб ви з нею ще довго-довго товаришували.
Косі промені сонця вряди-гори виглядають в проріхах повстяних хмар. Сосни височать, мовби якісь мідні витвори, якісь примари у зелених шатах. За ними сивіють огрядними стовбурами вікові дуби. Ще далі мерехтять молоді берези.
І ось уже хлопці рушили ліпити снігову бабу. Хто, готував тулуб, хто - ноги, хто голову. Дуже втомилися дітлахи, та все ж таки своє завдання виконали. Вони зліпили дуже гарного сніговика, він подобовся не лише дітям, а у усім навкруги.