У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Особисто у мене – це Україна, і я про це ні хвилини не жалкую. Адже я народився в найкращій у світі країні. Я щиро люблю її привітних людей, її родючі землі і безмежні простори. Вічними символами моєї Батьківщини стало блакитне безхмарне небо і золотаві пшеничні поля. Багата українська природа не залишає байдужим жодного мого співвітчизника або гостя моєї країни. Я впевнений, що у нашої держави велике майбутнє.Та якою ж я бачу Україну в майбутньому? Як кажуть, майбутнього без минулого і теперішнього не буває. Звичайно ж, Україна й сьогодні велика держава. І про це можна розповідати нескінченно. Так само нескінченно можна міркувати і про майбутнє нашої країни. Щодо мене, то, насамперед, я хотів би, щоб наші співвітчизники стали щирішими, добрішими, щоб вони поважали і любили свій рідний край, а Батьківщина відповідала їм взаємністю.Україна ні в якому разі не повинна втратити свої шаровари, вишиванки, різнокольорові стрічки, музичні народні інструменти, свої танці, завзятий настрій і український дух, адже це – наша неповторна особливість! Сьогодні Україна багата не тільки на промислові підприємства і родючі землі, а й на працелюбних людей, і такою вона залишиться ще багато століть.На мій погляд, зараз дуже важливо берегти українську природу: створювати більше заповідників, садів, і парків, а також боротися проти вирубання лісів. Адже природа – це наше здорове життя і здоров’я майбутніх поколінь. Крім того – українська природа неповторна у своїй красі і повинна дарувати свою красу усім, хто живе на нашій землі.А взагалі, я впевнений, що майбутнє України найбільш усього залежить від нас з вами. Якщо ми будемо байдужими до усього, що відбувається навколо нас, то ми ніколи не зможемо збудувати щасливе майбутнє. Тому, якщо ми хочемо бачити свою рідну країну духовно, культурно, політично і економічно розвинутою державою, яка буде спроможною відстоювати свої особисті інтереси в будь-якій міжнародній сфері, ми повинні розвиватися самі, тим самим розвиваючи рідну країну, не бути байдужими до майбутнього і докладати до цього якомога більше зусиль. Чим вищими будуть прагнення наших співвітчизників, тим більший результат ми отримаємо у майбутньому.<span>У подальшому я хочу стати юристом, тому мені подобається більше дізнаватися про закони своєї Батьківщини, про їхнє виникнення, про історію країни. Мені дуже хочеться внести свій внесок у майбутнє України і своїми знаннями допомагати співвітчизникам. Я сподіваюсь, що я зможу якимось чином впливати на розвиток рідної країни. Та все ж, головне для мене – не ким стати, а яким бути. І якщо більшість українців, як і я, будуть прагнути стати щирішими, милосерднішими і добрішими, будуть мати бажання на краще змінити свою країну, то Україна обов’язково стане найрозвиненішою і найсильнішою у всіх відношеннях державою!</span>
<span>Одного разу в нашій школі була дуже смішна історія і ми її ще досі споминаємо.
Було це після зимових канікул в нашого друга на уроці в нього ручка
під час диктанта покотилася в кінець класу і він цілий урок пробув без
ручки, а коли вчителька перевіряла зошити запитала в нього:
- чого в тебе немая контрольной роботи?
а він і розповів цю історію. і ми всим класом сміялис бо можна бу ло просто попитатись у вчительки підняти ручку
отже ніколи не бутте соромязливими!
</span>
<span>Нас у батьків двоє - я і моя молодша сестра Маринка. Мене звуть Катерина, вчуся я в дев'ятому класі звичайної загальноосвітньої школи. Маринка - першокласниця. Наш батько працює на будівництві - він кранівник. Професія рідкісна, він на будь-якому будівництві необхідний робітник. Батько будує житло. Ці красиві будинки прикрашають різні вулиці нашого міста, яке перед нашим батьком як на долоні, коли він сидить в кабіні високого підйомного крану. Ми якось з Маринкою ходили на екскурсію до будівництва папи. Захопило дух, коли ми дивилися від низу до верху на кабіну його крану. Щоб працювати на такій висоті, людина має бути мужнім - так часто говорить нам мама.
Вона у нас кухар-кондитер, працює в кафе, і коли у когось з членів нашої сім'ї день народження, вона готує сюрприз - пече смачні торти і ніколи не повторюється.
Цього разу до дня народження Марини мама приготувала торт у вигляді їжачка. Спинка у цього їжачка була з шоколадного крему, а замість голок були маленькі іменинні свічки. Я теж вирішила зробити подарунок молодшій сестрі своїми руками. Прийшло на думку зробити Маринці такий подарунок після чергового походу до супермаркету. Хто з вас не намагався дістати спеціальними механічними щипцями з чарівної скляної скрині м'яку іграшку? Кілька разів Маринка була близька до мети, але в останню мить іграшка вислизала з щипців і залишалася в скрині. Кожного разу сестра поверталася додому жалюгідна. Ось мені і прийшло на розум зшити з клаптиків хутра собачку. Чому саме собачку - оскільки Маринці дуже подобаються іграшкові собаки. Спочатку потрібно було знайти викрійку. З нею мені допомогла наша вчителька трудового навчання Ніна Петрівна. Бракувало лише хутра. Подруги, до яких я звернулася, принесли мені клаптики білого і червоного штучного хутра. Собачка вийшла смішною. Вуха і лапки - білі, усе інше - червоного кольору. Очки і ніс я зробила з чорних гудзиків. Навіть нашийник наділу на нього. За нашийник був дідовий браслет від старого годинника. Коли усі зібралися за святковим столом, мама поставила в центрі столу апетитного їжачка, а я дістала іграшку.</span><span>- Його звуть Кузей, - повідомила я.
Маринка з радістю заплеснула в долоні. Очі її так сяяли!
- Яка смішна собачка Кузя! - засміялися батько з мамою.
- У тебе талант, дочка! - сказав батько.</span><span>З того часу виготовлення м'яких іграшок стало моїм захопленням.</span>
Одного спекотного літнього дня зустрілись яблуня з вітром. Яблуня звернулась до вітру:
- Вітре, ти заважаєш жити і мені, і людям. З мене струшує листочки, я від твоєї сили гнуся. Та й людям шкоди завдаєш: то хати ламаєш, то холод робиш.
- Яблуне,
якщо вже так роздумувати, то й ти не дуже користь приносиш. Звичайно,
ти маєш плоди, проте люди й без них могли спокійно обійтися, - обурено
відказав вітер.
- Та я ж даю людям не лише плоди, а й затишок! – закричала яблуня.
- А
я не лише лихо завдаю. Я рятую від спеки, розношу насіння квіток та
інших рослин, сприяю міні погоди, - перерахував свої переваги вітер.
- Он дівча йде, зараз ми й дізнаємось, хто більше користі приносить.
Під яблуню на ослінчик присіла дівчинка й полегшено зітхнула:
- Який прекрасний день! Сонечко так сильно припікає, проте вітерець та тінь яблуні ратують від спеки.
Яблуня знов звернулась до вітру:
- Прости, вітре, я була неправа. І ти, і я корисні людям.
- Звичайно, яблуне, я теж був неправий. І яблуня, і вітер – природа. Тому ми з тобою перебуваємо у тісній єдності.