складна і непередбачувана. Комусь щастить, і він має все, майже не докладаючи до цього ніяких зусиль. Інший тяжко працює все життя, але ледве-ледве перебивається. Хтось щасливий у коханні, дехто все життя не може знайти свою другу половинку… Для одного найбільшою цінністю є гроші, а для іншого – людські стосунки і почуття… На жаль,мало хто розуміє, що саме останнє і є справжніми цінностями нашого життя…
М. Коцюбинський – письменник, який чудово розуміється на цінностях людського життя і саме про них пише у своїх творах, навчаючи нас цінувати і поважати їх. Повість «Дорогою ціною» – твір про ті цінності життя, які ніколи не втратять актуальності. Автор намагається показати нам, що є найголовнішим у житті.
Перед нами розгортається життєва трагедія двох закоханих: Остапа – хлопця-кріпака та Соломії – його коханої, але жінки іншого. Остап вирішив втекти з села, де його очікувало покарання – пан зібрався віддати його в рекрути за непокору. Хлопець прагнув втекти з рідного села, бо хотів жити на волі, знав, що за Дунаєм можна стати вільним козаком. Він не побоявся покарання пана, не боявся, що його та його кохану впіймають. Це говорить про те, що Остап був хоробрим та безстрашним, завжди втілював свої мрії у життя, прагнув досягти цілі. Саме таких якостей не вистачає нам – сучасному поколінню, саме цьому слід повчитися у Остапа… Але коли він, врешті-решт, отримав волю, то зрозумів, що здобута вона занадто дорогою ціною. Не було вже поряд Соломії – вона загинула, рятуючи коханого. Дівчина здійснила мрії Остапа про волю ціною власного життя. Такого кохання, як у Соломії з Остапом, зараз, мабуть, не зустрінеш. Ми можемо повчитися у них взаємопідтримці та взаємовиручці, довірі та вмінню цінувати одне одного. Коли Остап втратив кохану, то зрозумів, що без неї йому не потрібна і воля. Вона вже не могла принести йому щастя, адже ні з ким було її розділити… Занадто дорогою ціною її було отримано.
Тож повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною» може багато чому нас навчити. Приклад головних героїв показує, що воля – найдорожче у житті і ми маємо її цінувати. Але, крім цього, автор наголошує на таких цінностях життя, як кохання та людські стосунки. Саме почуття любові робить людину кращою, розкриває її справжню. Заради коханого Соломія пожертвувала собою, вона не боялася померти для того, щоб Остап продовжував жити і втілив свою мрію. Сьогодні у нашому житті замало щирості та чистих взаємин, і цього нам дуже не вистачає. Також не можна не згадати про те, що Остап так і не зміг стати щасливим без своєї коханої. Він залишався їй вірним усе життя, чекав на зустріч з нею на небесах… Тож варто повчитися цьому у нього. Таким чином, повість «Дорогою ціною» може навчити нас багато чому, а головне – прекрасним людським якостям, які завжди будуть актуальними у нашому світі.
Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете І Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Берне, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.
Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!"
Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав:
Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, доносы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И её крепость... В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждой невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может и жил-то он этой надеждою.
Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лермонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського.
Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
Караюсь, мучуся... але не каюсь
(писав він у вірші "О думи мої!").
Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:
Нікому я не продамся,
В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимо! шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя ї прискорили смерть.
Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.
Постать головної героїнi - Наталки - зворушує i приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як iдеал селянської дiвчини. Наталка увiбрала в себе усi найкращi риси жiнки: скромнiсть, чеснiсть, доброту, сердечнiсть та душевну силу. Разом з тим вона красива, розумна, моторна, дотепна, окрім того шанує матір і всіх старших себе, трудяща і завзята рукодільниця. Працьовитість дiвчини пiдкреслюється тим, що протягом усiєї п'єси вона не сидіть без діла: то шиє, то йде по воду. Наталка не шукає матерiального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловiка бiдна жiнка: "буде гiрше наймички, буде крiпачкою". Треба бути непересiчною особистiстю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей i захищати свої. <span> Особисто для мене вона уособлює не тільки ідеал жіночої краси, поміркованості та розуму, але й доводить як важливо боротися за своє кохання. Наталка, на мою думку, здійснила надзвичайний вчинок, пішовши на ризик і переступивши усі заборони. Дуже важливо пам’ятати, що коли мова йдеться про особисте щастя, треба бути сильною особистістю та прислухатися до своїх власних бажань. Людина сама знає, що для неї важливіше – гроші й матеріальний достаток, чи щастя поряд з коханим. </span>
<span> Т</span>акож Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки дівчини доводять, що її слова не якась вiдсторонена вiд життя теорiя - Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче. Хоча це зовсiм не заважає їй мати почуття гумору - протягом п'єси вона неодноразово промовляє влучнi та дотепнi слова. Загалом мова Наталки гарна, багата i спiвуча, сповнена мудрими народними прислiв'ями.
Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові. Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку. Римування: паралельне.