Сучасний робін гуд , чи залишилися такі , всім відомо що робін був хорошою людиною відбираючи гроші у багатих і віддаючи їх біднимІ виявляється ще залишилися сучасні робін гудиУ німецькому місті Брауншвейг завівся таємничий чоловік , який залишає людям гроші , і до цих пір ніхто не знає хто це делает.С кінця минулого року вже було залишено багато конвертів з сумами , що доходять до 10 тисяч євро , а загальна сума пожертвувань цієї людини склала неймовірні 200 тисяч евро.Он вже допоміг хоспісу , жертві грабежу , різним благодійним організаціям , а також родині хлопчика -інваліда. Конверти з грошима залишалися в богослужбових книгах в церквах , під килимками і в поштових скриньках . Деякі кажуть , що це якийсь переможець лотереї , інші думають що цей хтось отримав величезний спадок . І хоча точно нічого не відомо , ця людина підноситься як сучасна реінкарнація Робін Гуда , правда поки невідомо , грабує чи він багатих або ж дає гроші зі своєї кармана.Пожертвованія супроводжуються вирізками з місцевої газети , в яких написано про те , кому йде це пожертва . Таким чином , цей Робін Гуд і дізнається про тих, хто потребує деньгах.Жітелі міста , звичайно , дуже раді , що серед них є такі люди , а от чиновники в податковому управлінні не дуже , адже вони не отримують з цих сум жодних податкових виплат .<span>Ось така історія сталася з сучасним Робіном Гудом</span>
. Композиція.
Експозиція: випасаючи в лісі коняку, Михайлик назбирав багато грибів.
Зав’язка: отримання Михайликом у попа іншої книги — «Тарас Бульба».
Кульмінація: подяка дядька Себастіяна Михайлику за гриби, його розповідь хлопцю про майбутнє щасливе життя.
Розв’язка: шаноба і вдячність Михайлика дядьку Себастіяну за його сердечність і доброту до простого люду.
<span><u>Тичина
Павло Григорович </u><span> народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на
Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі (хлопець мав чудовий слух і голос, тож співав у монастирському хорі),
потім у Чернігівській духовній семінарії
та Київському комерційному інституті. Під час навчання в Чернігові молодий
талант взяли під крило М. Коцюбинський та В. Cамійленко.</span></span>
<span>
Збірка
„Сонячні кларнети”, надрукована 1918 року, стала надзвичайною подією не лише
для української, а й для всієї слов’янської літератури, принісши нову мелодику,
нову форму, нове світовідчуття. </span><span>
Наступні
збірки „Замість сонетів і октав”(1920), „Плуг”(1920), „Вітер з України” (1924)
підтверджують визначне місце П.Тичини в українській поезії. Під час Другої
світової війни, коли саме буття народу було під загрозою, поетична сила Павла
Тичини вибухнула у віршах „Я утверждаюсь” і „Матері забуть не можу”.</span><span>
Помер
П.Тичина 16 вересня 1967 року.</span><span>
У
1973 році встановлено літературну премію імені Павла Тичини.</span><span>
Поруч
із суто дитячими віршами П. Тичини: „А я у гай ходила”, „Хор лісових
дзвіночків” – його пейзажні мініатюри здавна стали класичними зразками поезії
для дітей. Перу П. Тичини належать казки, написані за мотивами українського
фольклору: „Кожум’яка”, „Дударик”, „Івасик-Телесик”, „Як Дуб із Вітровієм
бився”, „Дума про трьох вітрів”, а також переклади та поетичні переспіви казок
Максима Танка (з білоруської); Алішера Навої (з узбецької) та інші.</span>
<span> І притча, і байка
мають моралізаторську настанову. Тобто обидва твори – це твори повчального
характеру, які орієнтуються на алегоричну форму доведення змісту життєвих
цінностей. Окрім цього, притча і байка мають спільну першооснову. На думку
деяких літературознавців, вони походять із казок про тварин. Обидва твори мають
філософічний характер, містять у собі певну мудрість. Тобто, спільні риси байки та притчі –
наявність моралі, алегоричність змісту, філософічність та походження. </span>
Прислів'я та по казки :
Скільки води не пити, а жабі волом не бути.
Не бий з гармати по жабі.
Де птахів немає, там і жаби за соловйов сходять.
Не страшні жабі гармати.
Не бувати бичком жабі.
У своєму-то болоті і жаба співає.
Жаба і та хоче, щоб її болото найбільшим було.
