У творi "Мiсце для дракона" перемогло, на мою думку i добро, i зло. Адже дракон зробив добро, коли выйшов на дуель, а те, що джури нападали на дракона i один з них його вбив, це звiсно породжуе зло .
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
<span>У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» </span>
<span>Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу. </span>
<span>Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса. </span>
<span>Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». </span>
<span>Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...» </span>
<span>За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності. </span>
<span>Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти. </span>
<span>Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..» </span>
<span>В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя. </span>
<span>У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина. </span>
<span>Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут. </span>
<span>Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення. </span>
<span>Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.</span>
Зрада — це одне з найболючішого, що може пережити людина. Найстрашніше, коли отримуєш удар у спину від найдорожчої людини, навіть якщо це стосується дрібниці, чогось незначного й неважливого. Усе починається з малого. Я впевнена, що той, хто має можливість підставити в будь-якій ситуації, згодом зможе й зрадити. Я вважаю, що удар у спину забувати й прощати не слід нікому: ні коханій людині, ні другу, ні товаришу. Так, це важко витримати, та всі життєві ситуації роблять нас сильнішими.
Яскравим прикладом зради в родині є відома біблійна легенда «Каїн і Авель». Адам і Єва мали двох синів. Авель пас овець, а Каїн був землеробом. Перший був щирим, приносив жертву з чистою любов’ю. Другий — злий та жорстокий, усе робив тільки з необхідності, без страху Божого. Жертву, що приніс Авель, Господь прийняв, а ту, що Каїн — ні. Між братами зародилася заздрість. Каїн не міг пробачити того, що його жертву Бог не прийняв. Одного разу через заздрість Каїн убив свого брата в полі, де той пас овець. Найстрашніше, що вбивця навіть не покаявся перед Богом, а зухвало брехав, що не знає куди зник Авель. За страшний злочин Господь покарав Каїна, зробивши його вигнанцем і блукачем по землі.
Думаючи про біблійну легенду, не можу не згадати й твору Ольги Кобилянської «Земля». Це соціально-психологічна повість. Особисто для мене «Земля» є одним з найкращих творів, у якому описується життя простих селян. За основу повісті письменниця взяла реальні події. Ольга Кобилянська показала трагедію братовбивства, що трапилася в родині Федорчуків. Письменниця хотіла доказати, що не люди живуть для землі, а навпаки. Івоніка та Марічка Федорчук мали двох синів. Михайло та Сава були абсолютно різними. Хлопці мали різні погляди на життя, інтереси, смаки. Михайло, старший син, був дуже спокійним, працьовитим, не мав шкідливих звичок, а також дуже вродливим: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою». Сава був нервовим, конфліктним, любив випити, щось украсти, стріляти звірів заради розваги: «Росте й горнеться кудись… на не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться». Сава боявся, що батьківська земля дістанеться Михайлу Однієї ночі брати пішли до лісу за жердинами, щоб полагодити тин. Другого дня Михайла знайшли в лісі вбитим. Виявилося, що Сава вбив свого брата. Таким чином землю ніхто з хлопців не отримав. Старший брат загинув, а молодшого батьки позбавили ділянки. Земля для селянина є тим, заради чого можна піти на вбивство...
Отже, я точно знаю, що ніколи не можна зраджувати своїх рідних та друзів, свою Батьківщину. Треба жити в мирі й злагоді. Заздрість, зло, зрада руйнують взаємовідносини між людьми.
«Захар Беркут» — історична повість Івана Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення.
Тема «Захар Беркут»: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
Ідея «Захар Беркут»: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, вміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадності, жаги до збагачення за рахунок інших.
Основна думка «Захар Беркут»: сила народу — в його єдності, підтримці, повазі одне до одного.
Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі.
Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.
Тугар Вовк — боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців.
Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал!
Сюжет «Захар Беркут»
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Ліричним твором називають твори, які відрізняються своєю емоційною насиченістю, особливу увагу в яких автори приділяють зображенню почуттів і переживань персонажів. В таких творах завжди є місце авторським почуттям.
Приклад: Г. Сковорода "Сад божественних пісень", Леся Українка "До мого фортеп'яно" та багато інших.
