я б хотіла щоб всі вони повиростали і стали крутими у своїй професії.
юлько ващук став видатним художником та знайшов собі таку ж дружину, про них писали пісні та вірші. А їхні картини продавалися в усьому світі
славко став крутим спортсменом, про нього писала кожна газета, ф його портрети виисіли чи не в кожній домівці. Знайшов дружину спортсменку та наплодили маленький бігунів
лілі теслюк стала відомою актрисою,вона мала безліч оскарів і всіх тих штук. її фільми знав кожний першокласник
стефко вус став класним учителем, його любили діти, а він їх. Завжди допомагав та виходив на зустріч
Сонца уствала на захадзе.(на захадзе акаличнасць).Снег падау вячоркам(вячоркам акаличнасць,падау у нескладовае).Сягоння я быу вясёлы(сягоння акаличнасць,быу у нескладовае).Арцём узрадвауся падарку пад ёлкай(пад ёлкай акаличнасць,узрадвауся второе у нескладовае,именно ёлкай т.к. елка не наряженное дерево).Николи не раби зла(николи акаличнасць)
<span>1. Подивись на вид та й не питай про здоров'я.
2. </span><span>Не здужає третього хліба з'їсти.
3. </span><span>Знає кішка, чиє м'ясо з'їла.
4. </span><span>Пташка красна своїм пір'ям, а людина — своїм знанням.
5. </span><span>Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
6. </span><span>Як балакать, так його і в п'ять лантухів не вбереш, а як до діла, то й в торбинку зложити можна, ще й мотузкою перев'язати.
7. </span><span>Здоров’я, як щастя, коли його не помічаєш, значить, воно є.</span>
Нещодавно я прочитала казку-притчу Е. Андієвської "Говорюща Риба".
У цій казці розповідається про рибку, яка вміла говорила, але пізніше її "родичі"- риби вигнали на сушу. Одного разу рибалив рибалка і вона познайомилась з ним. Він хотів познайомити свою сім'ю із рибкою. Але його жінка поьачила цю рибу і подумала шо її чоловік загубив рибу. І зжарила її. Він повернувся додому і дізнався що вона пожарила його товариша.
Я зробила такий висновок: Не має різниці яку зовнішність має твій товариш а яке ставлення має він до тебе.
Все..
Цікавим є персонаж Іван Котигорошко, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті.
Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою. Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
