Евшан-зелье (Евшан-трава) (укр.Євшан-зілля) — поэма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.
Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.
Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны в Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.
Червоне, та дуже-дуже пахне. Це живе намисто, та зроблено з живого матерiалу.
Поле синє,
Вівці білі.
На полі пасуться,
До берега несуться.
(Море)
Воно безкрає, синє,
І вітри його стережуть,
А кораблі красиві,
По водній гладі йдуть.
Відповідь: Море
<span>Вода після шторму </span>
<span>Завжди в безладді: </span>
<span>Видніються всюди </span>
<span>Зморшки і складки. </span>
<span>Щоб вирівняти море </span>
<span>Поблизу і вдалині, </span>
<span>Весь час прасують його </span>
<span>Кораблі. </span>
<span><span>Я малюю море, </span>
<span>Блакитні дали. </span>
<span>Ви такого моря </span>
<span>Просто не бачили! </span>
<span>У мене така </span>
<span>Фарба блакитна, </span>
<span>Що хвиля будь-яка </span>
<span>Просто як жива! </span>
<span>Я сиджу тихенько </span>
<span>Близько прибою - </span>
<span>занурюю пензлик </span>
<span>У морі блакитне.</span></span>
<span> Наше відкриття. План. 1.Загін у лісі. 2.Мурашник. 3.Мурашина мова. 4.Дослідження хлопців про мурах. 5.Наукове відкриття. </span>
