<span>Осінь чудова пора року, за що її не любити.Я дуже люблю цю порироку, за її красу та мелодійність. Нещодавно пройшовся осінній дощ, кругом свіжість, лісові тварини готуються старанно до зимової сплячки. З кожним днем дощі все частішають, стає холодніше, трава жовтіє, птахів спів майже не чути, бо більшість вилетіли у вирій. У лісі настала тиша...</span>
1. Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши(дієприслівник), підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали. 2. Повсідаються долі, сплівши(дієприслівник) ноги потурецьки , і гомонять - без світла, серед червоних райдуг від напаленої до вишневого кольору чавунної "буржуйки".
3. Поївши (дієприслівник) курей, італійці гуртами, найменше по двоє- троє, пхалися від двору до двору і шукали соб їжу за гроші.
4.Поліцаї пройшли повз шевця й Климка, навіть не глянувши (дієприслівник) на них. і той, що в кубанці, сказав другому.
<span> 5. Німець ждав його, стежачи(дієприслівник) за ним зосереджено, спідлоба.</span>
<u><em>Звичаї свого народу потрібно знати, тому що</em></u> вони навчають мудрості. Наш народ раніше мав ґрунтовні знання про навколишній світ та все, що було йому близьким. На основі цього формувались звичаї та традиції, які об'єднували людей, сприяли їхньому гармонійному співіснуванню.
Сьогодні люди інколи забувають про те, що ми - єдина нація, яка має разом робити щось заради свого процвітання. Саме звичаї об'єднують окремих людей в одну етнічну групу. Ці традиції, обряди, творчість - генетичний код, що допомагає людям виокремлювати нас у націю. Звичаї повчають, виховують, дарують мудрість.
1. <span>Старий</span> Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати!
2. <span>Білолиця, гарна й весела</span>, а <span>прудка</span>, як зайчик; і в хаті й на дворі в'ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок <span>дзвенячий</span>.
3. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як <span>рання</span> пташка, і клопочеться, й бігає.
4. Живуть <span>щасливо, любенько</span>; <span>старий</span>, на їх глядячи, тільки бога <span>милосердного</span> дякує.
5. А дівчинка, справді, як та квіточка розпукується; таке <span>славне</span> дитяточко, <span>веселе й здорове</span>, на пречудо!
"Хіба не чув? - сказала мати: - Завтра велике свято"
"Прощавай! - сказав Петро"
"Треба робити, - ліниво думає Маруся, - треба робити"
