В “Тарасі Бульбі”, в повісті, опоетизований духовну нерозривності особистості і народу, який прагне національної і соціальної свободи. У ній Гоголь, за словами Бєлінського, вичерпав все життя історичної Малоросії і в чудовому, художньому “створення назавжди закарбував її духовний образ”. Характеристика точна, але і дивовижна: адже в повісті не відображені реальні особи та події. Справжнє диво мистецтва: читача не полишає відчуття, що був на світі історичний прототип Тараса Бульби або він сам.
<span>У цьому дорогому для Гоголя творі художній історизм і художній психологізм склали естетичне єдність. В образі Тараса Бульби чільна психологічна риса – його самовідданий патріотизм.</span>
Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства й дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.Уся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції.І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті М. Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Лаврін — лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво». Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Добро - це те, що може почути глухий і побачити сліпий