<span>Александр Степанович Грин (настоящая фамилия Гриневский; 1880—1932) родился в г. Слободском Вятской губернии в семье служащего, поляка, сосланного 16-летним юношей в Сибирь за участие в Польском восстании 1863 г. Мать, русская ясенщина, умерла, когда Грину было всего 13 лет. С детства мальчик любил книги о мореплавателях, путешествиях, надеялся осуществить свою мечту — выйти в море на каком-нибудь корабле матросом. Поэтому, окончив четырехклассное Вятское городское училище, уехал в Одессу. Там он по большей части бродяжничал в поисках работы. Несколько раз Грину «повезло»: его взяли матросом по маршруту Одесса—Батуми—Одесса. После возвращения он понял, что морская «карьера» не для него. Он перепробовал много профессий: был рыбаком, чернорабочим, лесорубом и золотоискателем на Урале. В 1902 из-за крайней нужды добровольно («буду сыт и одет») поступил на солдатскую службу, несколько месяцев провел в карцере- Тяготы военной службы в резервном пехотном батальоне заставили Грина примкнуть к эсерам, с помощью которых он дезертировал с военной службы. Через год в Севастополе Грин был впервые арестован за распространение листовок и пропагандистскую работу среди матросов. Сидел в севастопольской тюрьме, предпринял попытку к бегству, был выслан на десять лет в Сибирь, бежал, жил по чужому паспорту в Петербурге, был снова схвачен и выслан на 4 года в Тобольскую губернию, откуда снова бежал — теперь уже F Вятку, где смог раздобыть себе чужой паспорт. Перебравшись в Москву, начинает заниматься литературным трудом. Создает романтические новеллы, в которых придуманные Грином благородные люди населяли вымышленные города Лисс, Зурбаган, Гель-Гью. За шесть лет Грин опубликовал более чем в 60 изданиях около 350 рассказов.
Узнав о Февральской революции, Грин горячо поддержал ее, поехал в Петроград с надеждой на скорые перемены в стране. Однако последующие события разочаровали его. Его ужаснул разгул террора, развязанный большевиками. Посреди дикости и хаоса Грин писал произведения, в которых создавал собственный романтический мир человеческого счастья. В 20-е годы он создает свои лучшие произведения — повесть «Алые паруса», роман «Блистающий мир», сборник рассказов «Сердце пустыни». Однако реальная окружающая жизнь советского общества с его «строительством» отторгала мир Грина вместе с его создателем. Все чаще появлялись критические замечания о ненужности писателя, создавался миф об «иностранце в русской литературе», Грина все меньше печатали. Больной туберкулезом, писатель уехал в Феодосию, где испытывал крайнюю нужду. Он продолжал писать повести, романы и рассказы. В 1930 году из-за материальных затруднений Грин из Феодосии перебрался в поселок Старый Крым, где через два года умер, успев создать сборник рассказов «Огонь и вода», роман «Дорога никуда» и «Автобиографическую повесть». В 1970 году в Феодосии создан литературно-мемориальный музей Грина.</span>
Предлагаю идею(реальный случай).
Пошли с мамой в парк, там я захотела покормить белочку. Мама возражала. но я не послушалась. Белочка меня укусила. Пришлось ехать в больницу и получать уколы от бешенства.
Пісня над піснями» характеристика героїв Роман Шолом-Алейхема «Пісня пісень» нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого смутку, посмішки, чарівності. Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються в любові Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються з внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіт старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тому, що він не зміг утримати любов, яка ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну. Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш будинок — палац. Я — принц. Бузя — принцеса … це наше небо, наш вітерець, наші пташки — все наше, наше, наше! ». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламіт в біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася з жорстокістю світу: батько її потонув, а мати покинула її. Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже в минулому, а любов втрачена: «наш двір вже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічного звучання. Розповыдь ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям — зверненнями до читача і повторів — читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невгамовної печалі. Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками прикрашений квітами». Роман пройнятий не лише символікою біблійних «Пісні пісень», а й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі і однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний з героїнею роману: «Хмарка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося … Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше ». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт. Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованою, але в фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, початок найпечальніший, краще самого радісного кінця». Які радості і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті. Ліричний роман Шолом-Алейхема — один з найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мову і образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про коханння
Рассказе К. Г. Паустовского "Рождение рассказа" решение писать о своём труде пришло Муравьёву сразу после слов его дальней родственницы Жени: "...как это вдруг появляются на свет и живут потом целыми столетьями такие люди, как Катюша Маслова или Телегие из "Хождения по мукам".
"Как он раньше не догадался об этом! Как он мог вяло и холодно писать о том, чего он не знал и чего сам не испытывал".
То есть нужен был толчок, всё равно какой: наблюдение за природой, чириканье воробышка или слова девушки.
<span>1. По білому полю чорним маком сіяно.
2. Язика не має, а розуму навчає.
3. Мовчить, а сто дурнів навчить.
4. Снігові поля, чорні граки, хочеш розумним бути — бери та вчись.
5. Не дерево, а з листочками, не сорочка, а зшита, не чоловік, а розказує.
6. Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє.
</span>Відповідь на загадки 1-6: Книжка
<span>7. Коли хочеш ти читати,
То мене повинен знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вгадаєш.
</span>Відповідь на загадку: Абетка.
<span>8. Розумний сівач по білому полю бігає.
</span>Відповідь на загадку: Олівець.
<span>9. Чорні, криві, зроду німі, а стануть в ряд — ураз заговорять.
</span>Відповідь на загадку: Літери.
<span>10. Коли хочеш ти лічити,
То мене повинен вчити,
Бо коли мене не знаєш,
То нічого не пізнаєш.
</span>Відповідь на загадку: Таблиця множення.
<span>11. Папір є, перо є, та без нього писати не будеш.
12. Така водиця тільки для письменного годиться.
</span>Відповідь на загадки 11-12: <span>Чорнило.
</span><span>13. Сам чистенький, аж блищить, а пройдеться — насмітить.
14. Чорний Іванчик, дерев'яна сорочка, де носом поведе, замітку кладе.
15. Тоненьке, кругленьке, серце чорненьке, хто на його слід погляне, думку його взнає.
</span>Відповідь на загадки<span> 13-15: Олівець.</span>
<span>16. Не вмію читати, а весь вік пишу.
17. Невеликий мокрий птах
Ходить дзьобом по грядках.
І криниця, й не криниця;
В ній водиця й не водиця.
Тягнуть звідти не відром,
А насталеним пером.
18. З дерева робилося, учневі згодилося.
</span>Відповідь на загадки<span> 16-18: Авторучка</span>.
<span>19. Маленьке, біленьке, по чорному полю плигає і слід залишає.
20. Не олівець, а креслить; не ручка, а пише; не фарба, а малює.
</span>Відповідь на загадки 19-20: Крейда.
<span>21. Малий коник із чорного озерця воду бере та біле поле поливає.
</span>Відповідь на загадку:<span> Перо і чорнило.</span>
<span>22. Я маленький, та спритненький, глянеш на мене — відразу знайдеш свій шлях.
</span>Відповідь на загадку:<span> Компас.</span>
<span>23. В день святковий він мені сказав
Голосом на диво урочистим:
"До портфеля ти мене поклав?..
Більше я не хочу бути чистим!"
</span>Відповідь на загадку:<span> Зошит, святковий день — 1-е вересня. </span>
<span>24. Хто говорить мовчки?
</span>Відповідь на загадку: <span>Книжка.
25. В лісі вирізана, гладенько витесана, співає, заливається... як називається?
26. Є деревце — не полінце, шість дірочок має, весело співає.
27. Десь у гаю родилася, в хаті опинилася, була німа і нежива, тепер говорить і співа.
</span>