1. Найстаріший вовк – Сіроманець.
2. Пригода у лісі.
3. У воді.
4. Лють Чепіжного.
5. Збори у конторі.
6. Великий вертоліт.
7. Сашко не пішов до школи.
8. Зустріч із Сіроманцем.
9. Нове житло вовка.
10. Чепіжний риє яму.
11. Тривожні дні.
12. Сашко дізнається про сліпоту вовка.
13. Сіроманець у пастці.
14. Сміливий Сашко.
15. Втеча Сіроманця.
16. Розмова із вчителькою.
17. Сашко та Галя у лісі.
18. Радість Сашка.
19. Схованка на полігоні.
20. Зима.
21. Знесилений вовк.
22. Льотчики знайшли Сіроманця.
23. Врятований звір.
24. Вовк рятує Андрійка.
25. Неспокій вовка.
26. Розмова Сашка з Чепіжним.
27. Сіроманець повернувся!
28. Дорога до лікарні.
29. Сашко у лікарні.
30. Довге чекання та втеча Сіроманця.
31. Повернення вовка до села.
<span>32. Знову зустріч зі Сашком.</span>
<span>Риторичні запитання:
«А як же людина?»
«А що ж людина?»
Риторичний оклик: «А крила має!»
Повтори: «У кого — ...», «А крила має!» </span>
Доброго дня, шановний Яремо!
Нещодавно я дізналась про ваші героїчні вчинки і вирішила написати вам листа. Я вважаю, що ви дуже нетипова особистість і не просто рядовий учасник Коліївщини. Хоч з самого початку ви мені здались трохи закомплексованим і приниженим, тобто з дитинства затурканим і зацькованим наймитом, та це лише доля зіграла з вами злий жарт «багатому на лати та на дрібні сльози».. Проте ваша висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила вас вступити до табору повсталих. Спочатку ви гнались за матеріальним, що як на мене не дуже правильно. Але згодом мене вражає ваше духовне відродження, коли по при головне ви ставили мету - здобути щастя. Ви - дуже сильний характер, і по при погляди інших, я не вважаю вас месником. Ви справді маєте ніжне і любляче серце. Я найбільше ціную в вашому характері працьовитість, цілеспрямованість, доброту, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого. І я буду намагатися прагнути до вас, як до свого ідеалу.
Дякую вам! З повагою, добродійка.
Хоч Павлусеві і таланило майже в усьому, але особисто я б такого щастя не захотіла. <span>В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, н�.....
</span>
Тема вірша: зображення казкової краси морської тиши, коли в морі ледве шлюпочуть хвилі і сяє сонечко.
Ідея вірша: возвеличення приємного почуття душевного комфорту, насолоди від гарної погоди на морі.