Літопис-походження слова таке:
Виникло від слів від Літа до Літа
∧∪∧
Це вільний вірш, тут різні віршові розміри
Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди.
До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.
<span>ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ. Найголовнішою ознакою мого
трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова
уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття -
простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі
ознаки - місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна
течія», пам’ятник Кобзареві. Особливо шанують харків’яни пам’ятник
Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на
вулиці Сумській. Уминулі роки парк належав університету, він так і
називався університетським садом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.
Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того
ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по
спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових
алей.</span>
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько
шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного
поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здається,
можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї
постаті віє бунтарством і непримиренністю.
<span>Ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо
трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте
теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках -
Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю
Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на
пам’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів - гайдамаки, навіть
по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони - борці
за волю. І козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані
закутими, але нескореними. Ус і інші образи - уособлення більш пізньої
доби - доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать
може бути уособленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в
ній добре вгадується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною,
бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків
вважається найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те,
що композицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки
у творчості Т. Г. Шевченка - це образ України. Скульптор М. Г. Манізер і
архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм завданням показати значимість
Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті
роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А
українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч-ма, Іван Мар’яненко,
Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в театральному мистецтві, а і
в архітектурі, допомагаючи скульпторові у створенні пам’ятника.</span>
<span>Пам’ятник Т. Г. Шевченкові
в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато
часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним
із найкращих у світі, і тим, що він став невід’ємною частиною нашого
давнього і вічно молодого міста.</span>