Метафоры: под бременем познанья и сомненья; В начале поприща мы вянем без борьбы; перед властию — презренные рабы; Мы иссушили ум наукою бесплодной; касались мы до чаши наслажденья; добросовестный, ребяческий разврат; Толпой угрюмою и скоро позабытой \ Над миром мы пройдем без шума и следа;
Антитезы: царствует в душе какой-то холод тайный, когда огонь кипит в крови; час их красоты — его паденья час; ненавидим мы, и любим мы случайно.
Синекдоха: к гробу мы спешим без счастья и без славы; прах наш, с строгостью судьи и гражданина, \ Потомок оскорбит презрительным стихом.
Гамлет. Що міг би сказати цей герой, чому міг би навчити? Напевно відданості, чесності, благородності... Його життя мені дещо знайоме. В наш час ми зустрічаємо зраду друзів, коханих та нажаль рідних занадто часто. Я хотіла б з ним поговорити, хотіла б спитати, як терпів він таке ставлення? Він ніби то і проста людина, та все ж таємниця сидить глибоко в душі. "Важко напевно було зберігати благороднісь в такому колі зрадливих, просто низько павших людей? Особливо тоді коли це твої друзі, рідні, кохана..? Чи не так ?" Це напевно було б головним питанням заданим йому... І вже точно сказала б, що в наш час таких як Ви, Гамлет, не вистачає!
1) 3) 4)................................
Як по-різному і несподівано показана справді людська, душевна сутність Тараса і Остапа. Зовні суворий і непохитний, здавалося б, навіть жорстокий і грубий, Бульба «думав про давню давнину … Він думав про те, кого він зустріне на Січі зі своїх колишніх товаришів. Гадав, хто вже, які живуть ще. Сльоза тихо туманила його зіниці, і посивіла голова журливо похилилася ». Священною є пам’ять минулого, вірність товаришам, людському обов’язку і почуття! Так само і суворий Остап: виявляється, він весь у спогадах про залишену матері: «Він душевно серце сльози бідної матері, і тільки це його бентежило і змушувало в задумі хилити голову». Не те Андрій, думи якого в Києві, де зустрів він прекрасну полячку, дочка ковенської воєводи.Привільні, багаті степу, за якими «ніколи плуг не проходив», відкривають не тільки радість прилучення до квітучої природи: у «лайливе, важкий час» вони ховали постійну загрозу, не раз ставали «чистим полем», місцем кривавих зіткнень, де з орулшем в руках необхідно було відстоювати право на вільне життя від ненависного ворога-кочівника. І варто було Тарасу Бульбі побачити «маленьку, чорніли в далекій траві точку» – танцював татарина, як ураз приймаються найсуворіші заходи безпеки, щоб уникнути можливої засідки або відкритого нападу. Прискакавши до річки, вони «довго пливли нею, щоб сховати слід свій». Степ таїла в собі небезпеку, постійно загрожувала життю людини, вимагала пильною захисту, озброєної охорони.<span>Три дні тривав шлях Тараса Бульби та його синів. Нарешті показався Дніпро: «Ось він блищить удалині і темною смугою відокремився від обрію. Він дихав холодними хвилями і стелився ближче і ближче, аж нарешті охопив половину всієї поверхні землі. Це було те місце Дніпра, де він, досі здавлений порогами, брав, нарешті, своє і шумів, як море, розливаючись на волі …> Незабаром загін Тараса Бульби виявився при в’їзді в Запорізьку Січ. Учні повинні звернути увагу, як урочисто Тарас Бульба та його сини готуються до в’їзду: «Козаки поправили коней. Тарас підбадьорився, підтягнув дужче на собі пояс і гордо розправив рукою вуса. Молоді сини його теж оглянули себе з ніг до голови з якимось острахом та невиразною втіхою, і всі разом в’їхали в передмістя, що було за півверсти від Січі ». Адже настає найвідповідальніший момент їхнього життя – прилучення до вільному запорізькому війську!</span>
Ну например можно написать какой у животного был характер какой он сам был и чем с тобой занимался