Про повість Вольтера "Простак" <span>Повість “Простак“ була написана Вольтером у 1767 р.</span> <span>Дія повісті "Простак" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.</span>Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість. <span>Найголовніші риси головного героя – здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які прийнятні з погляду природи, але суперечать моралі французького суспільства, представники якого вважають його досить дивним і навіть небезпечним. Чим глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію, джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів. Чиста душа Простака, не позначена<span> тавром</span> лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми, опирається фальші людських стосунків, тоді як інші й не помічають її.</span><span> </span><span>Ідейний зміст повісті<span> Вольтера – згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею.</span></span> <span>Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації).</span> <span>В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають".</span> <span>Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів).</span> <span>Головна сюжетна лінія<span> — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів.</span></span> <span>Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів.</span> <span>У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте "природний розум" не міг знайти спільної мови ні з "державним розумом", ані з "конфесійним розумом".</span>Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення.Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим.<span>Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім.</span>
Это рождественская сказка и поэтому очень волшебная. Реальная жизнь семьи Штальбаумов переплетается со сказочными приключениями Щелкунчика.
Маленькая доверчивая семилетняя девочка Мари, мечтавшая о сказочном озере с лебедями, ее родители, брат, крестный отец Дроссельмейер, которые придумывал интересные игрушки, заколдованная кукла Щелкунчик и, конечно, Мышиный король со своими противными мышами - главные герои сказки.
Мари очень любила Щелкунчика и верила в то, что он настоящий принц, который обязательно победит зло, и она помогала ему в его трудных ситуациях. Она отдавала противным мышам все свои сладости, любимых кукол, только чтобы они не погубили Щелкунчика.
У сказки хороший конец: добро побеждает зло, и Щелкунчик, превратившийся в красивого юношу приходит к Мари, чтобы предложить ей ст ать его невестой, когда она вырастет.
Добрая сказка.
Петя Гринёв жил в богатой семье. У них был параход,
"Дункан" назывался. Однажды они поплыли со Швабриным по Волге в Сочи
на ярмарку, чтобы купить Пете сапоги, а то не в чем стало ходить. И даже пока
плыли, всё это время Швабрин его воспитывал, как надо жить, а как не надо. И
когда они проплывали мимо Индии, то Пете понравилась капитанская дочка, которая
тоже плыла вместе с ними на отдых в санаторий "Артек". Но её папа, в
прошлом пират Карибского моря, не разрешил им сыграть свадьбу и пожениться, и
тогда они решили сбежать в Египет к папуасам и работать там погонщиками
верблюдов. Они стали катать туристов на них и если туристу надо было слезти с
верблюда, то они заламывали такую цену, что скоро так разбогатели, что смогли
купить лавку в Монголии и нанять туда рабов из Африки. А Швабрину стало завидно
и он тоже поступил на службу к Ясеру Арафату. Он ему таскал саблю, а по вечерам
колол орехи. Тот их шибко любил. А Петя Гринёв
перевез своих папу с мамой и того старого еврея-капитана, у которого уже
не стало парахода и вообще ничего не стало, только одна трубка, которую он
курил постоянно и матькался: " б-б-б-б-б на сундук мертвеца" и ещё чё-то.
Потом они встретились на войне и когда бежали в атаку и орали «мать-твою» , то
запнулись об друг дружку и сломали себе ноги и руки. Так снова свела их судьба.
Их положили в лазарет. А мед. сестрой там была та самая капитанская дочка,
Груня её звали. Она ставила Гринёву уколы с витаминкой, а Швабрину фиг и тот
опять ссучился и стал ревновать. Они долго ругались, потом стали драться на
костылях. За это их выгнали из лазарета, а Груню перевели в Склиф на повышение.
Когда Гринёв с Швабриным выздоровели, то они стрелялись на дуэли в Тигровой
балке. А Пётр 1-й узнал про это и разжаловал обеих до поручиков, раньше то были
есаулами, а сейчас ШИШ. А Груня выучилась на фешеля и уехала за границу в
Монголию, там она лечила от свинячего гриппа всех подряд, которые даже и не
болели. Она даже лечила Петиных родителей, которые уже стали старые и ничё не
могли делать, только матькались и молились день и ночь. Но это им не помогло и
они умерли В Израиле, когда приехали туда на мекку. Так и похоронили их где-то
в секторе Газа в пирамиде Хеопса и забыли про их. Но Петя не забыл и каждый год
приезжал попроведовать своих родителей на папирусной лодке. «РА» называлась та
лодка. Швабрин куда-то задевался и нос не показывал больше нигде, так и сгинул
каналья. Может спился, а может в монастырь ушёл, один Бог ведает…