Можно написать поучительную сказку волшебную или спиши из итнтэнэта
Поет — герой поеми «Давня казка», не відділяє свого життя від життя народу. Поет заслужив у людей велику повагу й довір’я своєю відданою працею. Граф Бертольдо у творі є уособленням ворожих народові сил. Він повна протилежність Поету: позбавлений творчої фантазії, лицар убачає у впливі поетового слова на сільську молодь «диявольське наводження», чаклування. Поет: «Божа людина», «лиха не боюся», «я на крилах думки лину», «завжди вільний», «навесні… оживляв сумну діброву», гордий, стійкий, сміливий, мужній, відданий народові, впевнений у своїх діях, безкорисний, вдячний, добрий, талановитий, шанобливий до простого народу.
Бертольдо: «лихий такий, крий Боже», лякливий, корисливий, практичний, пихатий, упертий, жадібний, підступний, бездушний, зневажливий до народу, позбавлений творчої уяви та фантазії.
<span>(народився 1939 року)
Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався
радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на
Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi.
Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори
письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за
кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991
роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку
автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для
дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991).
Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця
Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться
нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не
може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У них</span><span>Ї пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них
живуть воєдино злитi язичництво i християнство.
Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому
промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як</span><span>Виводить мама дивним писачком
По бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
Iз цибулинним золотим узваром.
I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на
“дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається
чарiвним:
…буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи,
початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi
здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i
примушує прочитати його не один раз.
Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук
у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я
зрозумiла: мати
Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь
духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i
возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у
пам’ятi казковий символ: “яснi сонця”
Ї писанки у натруджених маминих долонях.</span>
Сильний вибух було чутно всюди. земля ніби здригнулася, закричала від болю. Піднялася сильна пилюка, наче осінній туман. серед обломків, мотлоху та мертвих тіл, сидів на коні Богдан Хмельницький. його очі були сумні, в серці з'явилася біль.
— Перешукайте все, перерахуйте кожного загиблого!
— Всі чули!? не стійте, як вкопані!- якийсь козак підловив слова Хмельницького.
тіла козаків та ворогів складали біля містечка. Хмельницький хотів, щоб поховали кожного. найскладніше було тягати каменюки, пилюка ускладнювала роботу. один із козаків, його називали Копа, сидів на обломках церкви. він був слабким козаком, тому не міг домогти. завжди над ним знущалися, і зараз не обійшлося без цього.
— Та що ти, Копа, чи не їв зранку, що сили не маєш? - веселий гомін піднявся серед козаків. це їм повезло, що Хмельницький не чув.
вони вже майже збиралися йти, але Копа все ще сидів на обломках.
— Теж мені, силачі...- пробубнив хлопець та вже збирався йти, але почув чийсь кашель. — Чи чується меня, чи справді хтось кашляв?- він нахилився до обломків та прислухався, але нічого так и не почув. — Тю, хай тобі грець! вже з глузду з'їхав!
але у відповідь знову кашель. сильний, голосний, чоловічий кашель. Копа затих, а потім почав панічно розбирати каменюки, роздираючи свої руки.
—Живі!!! Тут є живі!!!
На крики Копи збіглися козаки та стали йому допомагати. під обломками лежав Антось, накривши собою Орисю. десь в глибині душі Хмельницького проявився промінь маленької радості. Антось постраждав більше, тому його довго виходили. дуже довго він пролежав без свідомості и марив, звав Орисю. дівчина, коли прийшла до себе, сиділа весь час біла Антось, годувала його і тримала за руку.
нарешті коли хлопець прийшов до себе, їх позвали до Хмельницького. нагородивши обоїх почесними званнями, він благословив їх. Орися стала героїнею, а Антосю дозволили залишитися з козаками. через деякий час вони зіграли гучне весілля, на якому був Хмельницький. на весіллі Антось висловив свою думку щодо об'єднання України, за й що отримав запрошення приймати участь у визвольній війні. пара оселилася в тихому селі, де незабаром у них народився синочок. Антось приймав участь у більшості битв, вдома його чекала Орися з діточками. Антось та Орися виховували своїх дітей гідно. Вони померли своєю смертю, в спокої та щасті. за їх сміливий вчинок бог нагородив їх довгим та щасливим життям.
ну, как то так) надеюсь, что помогла.
Пилип Швайка – справжній лицар, його поважають усі козаки й бояться вороги; про нього йде слава як про спритного, відчайдушного, невловимого козацького вихідника.
