Літо дбає-зима поїдає<span>
Стихла пісня - тихо стало над степом.
</span>Роса блищить на сонці - чисте срібло<span>
</span><span>Поглянув я на ягнята — не мої ягнята
</span>Зникає мова – зникає нація.
<span>Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.
</span><span>Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить
</span>Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину.
Закурілася земля, задиміла; пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв; стрепенулися темні ліси;зраділа зелена трава і підняла листочки вгору<span>.
</span><span>Всі женці стояли мовчки; в руках наче заклякли жмені жита та серпи; всі поглядали то на осавулу, то на Миколу</span>
Крихітні листочки-братики вишикувались і допомогли дереву причепурити- ся.
Дівчата причепурилися. На дереві ростуть листочки-братики. Солдати вишикувалися в бій. У хлопців крихітні солдатики.
Женю, досить вже крутитися як білка в колесі!
Маринко, не потрібно мені сідати на голову зі своїми проханнями !
Іване, досить ловити гав на уроці!
Якось так.
Нещодавно я закінчив читати книжку «Пітер Пен». У ній розповідається про пригоди трьох дітей Венді, Джона та Майкла після їхнього знайомства з незвичайним хлопчиком Пітером Пеном. Він ніколи не дорослішає. На острові в Пітера є особиста фея Дінь-Дінь. Венді стала мамою для всіх хлопців. Та потім їх викрав пірат Крюк, а Пітер зумів їх врятувати. Врешті всі діти повернулися додому, крім Пітера. Мені було дуже цікаво читати цю книгу.