Ответ:
Лис Микита - головний образ однойменної літературної казки Івана Яковича Франка. Це дуже прехитрий звір, який славився у лісі своєю сміливістю і винахідливістю. Як його не намагалися впіймати люди,він завжди відгадував і минав їх ловушки. Сміливість і винахідливість зробили лиса дуже гордим і хвалькуватим. Одного разу він пообіцяв, що вкраде курку на базарі серед білого дня.
Коли собаки загнали Микиту у діжку з фарбою, він вже й жалкував, що так необережно вихвалявся, проте коли після перефарбування його не впізнали звірі,починає брехати.
Цілий рік хитрий лис водив за носа всіх жителів лісу, аж поки не видав себе, завивши разом з лисицями. Ось тоді і наступила справедлива кара - Микиту розірвали лісові мешканці.
Якби не гординя і брехня , то жив би лис Микита ще довго- предовго, а так сам собі заподіяв смерть.
Объяснение:
Аля була весёлая прудка розумна
<span>Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса –
почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор
навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його
характеру – мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до
повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не
зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені
вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в
дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в
ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені
його слова, звернені до мертвих синів: Сини мої, сини мої! На ту Україну
Дивіться: ви за неї Й я за неї гину.
</span>
Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до
поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в
примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху
Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був …
наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом
повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль
належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної
війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси
народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і
прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в
гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою
безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким
знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника,
стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у
своєму праведному гніві: «А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири
так і кладе».
Зима
<span>Зима почти всегда приходит внезапно. Тихо и торжественно. Все в природе замирает в предчувствии ее прихода. Земля, истерзанная осенними холодными дождями, ночами умирает, промерзая ледяной коркой, но к середине дня приходит в себя, разбуженная острым, тоскливо моросящим дождем, превращаясь в сплошную непроходимую слякоть. И кажется, что тяжелым черным тучам конца не будет, и никогда уже не отступит вязкая серая морось. Но что-то меняется, становится еще темнее, воздух сгущается, наэлектризованный предчувствием. Вот именно тогда, когда напряжение достигает неведомой границы, приходит зима. Вместо дождевых капель свинцовые тучи начинают ронять снег. Сначала редкие, робкие снежинки ласково ложатся на землю. Постепенно снежинок становится больше, им становится тесно, они слипаются в хлопья, а тучи, молча, с облечением спешат осыпаться на землю снегом. Земля быстро покрывается толстым пушистым одеялом. Все тонет в белизне - и земля, и небо. И, кажется, что природа вздыхает с облегчением – зима пришла! И случается чудо! Сквозь прореху в похудевшей туче прорывается солнечный луч! Яркий, мощный, торжествующий! И все взрывается мириадами искрящихся бриллиантов непостижимой чистоты. Снег сияет всеми цветами радуги, оповещая все живое на земле о том, что самое чарующее, самое магическое время года вступило в свои права! И деревья в парке уже не выглядят мрачными и обреченными на умирание. Они уютно укутались в снежные шали и уснули до весны. И только в своих сладких снах они увидят, как придет самый светлый праздник Рождества. И без них наступит Новый год, неся волшебство в каждый дом, одаривая долгожданными подарками детей и новыми надеждами – взрослых. Будут лютовать январские метели, закручивая в тугие спирали колючие от мороза снежные лавины, коварный февраль много раз обманет внезапными оттепелями, сменяющимися звенящими морозами. Отшумит веселая Масленица, наполнив воздух манящими запахами блинов и горячих самоваров. И тогда зима, уставшая от бесконечной череды праздников, огрызаясь на торопящую ее уход весну, удалится в свои пенаты. А земля проснется, разбуженная ласковым солнцем и стаккато капели, отдохнувшая и плодородная</span>