«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща» «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!
Метафори: усміхнеться доля, море всміхнеться, дід Дніпро зрадіе, доленька наспіе, піснь розляже, роса на сонці, згомонить степами, душу й тіло ми положим. Епітети: козацький рід, Чорне море, піснь гучна. Порівняння: згинуть наші вороженькі,як роса на сонці.
Так треба тому що якщо ти не будеш інтелегентною людиною тебе просто ніхто не буде поважати та любити. Також ти в першу чергу ганьбиш свою сім'ю ти ганьби також себе.
прагнення здійснення бажань на новорічні свята, розуміння, що не можна залишати у себе чужу річ.
Ти і я — це вічне, як небо.Доки мерехтітимуть світи,Будуть Я приходити до Тебе.І до інших йтимутьГорді Ти.
(В. Симоненко)
<span>Гіперболу використовують і письменники у своїх творах. Так, А. Лотоцький в оповіданні «Михайло-семиліток» описує останню допомогу Михайлика рідному місту, використовуючи гіперболу: «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як порубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться. І заки Михайлик переїхав ворожий табір, усі печеніги покотом неживі лежали».</span>