Звинуватити легко, зрозуміти - важко
Іноді трапляється так, що якась людина робить не дуже гарний вчинок. Дуже просто її засудити, але зрозуміти причину, з якої вона це зробила - набагато складніше. Мій дядько, який працює охоронцем у супермаркеті, розповів мені багато історій, які беруть за душу. Час від часу вони ловлять дрібних злодюжок - це їх робота. Когось вони здають у поліцію, а когось - ні. Бо не можуть. Не можуть вони відправити у відділення поліції літню жінку, яка поцупила пакет молока або банку дешевих консервів, бо пенсія у неї за тиждень, а грошей вже кілька днів нема, і вона голодна. Красти вона не вміє, тому завжди попадається. Робітники супермаркету її знають у обличчя, як знають і те, що щось поцупити вона буде намагатися тільки раз на місяць - десь десятого числа кожного місяця, бо пенсія у неї дванадцятого. Звісно, за законом її потрібно відправити у поліцію... але старій просто дають якусь їжу, у якої ось-ось закінчиться термін придатності, щоб їй будо як дожити до пенсії.
Багато чого бачив мій дядько: і підлітків, які крали "просто так, задля адреналіну" - цих дурників він здавав на руки батькам, щоб ті їм розповіли, до чого призводить така поведінка. Такі ніколи потім не поверталися. Здав би в поліцію - і життя такого підлітка могло піти шкереберть: проблеми з поліцією можуть поставити хрест на подальшому житті, наприклад, на мріі про вищу освіту. Бачив він і людей, що крадуть, бо є така психічна хвороба - клептоманія. Така людина не може втриматися, щоб не поцупити чогось. Він знає двох таких людей, які, до речі, завжди потім платять за те, що вкрали, навіть якщо їх не помітили. Дядько завжди каже, що кожен вчинок кожної людини завжди має якусь причину, і іноді варто розібратися, чому вона вчинила саме так. Бо засудити - просто, а зрозуміти - набагато складніше.
"Он байстря несе покритка на базар" ("Якби тобы довелося")"Не плач, мамо, не розплітай мої довгі коси- посічуться..." ("Княжна")"Катерино! Не та я вже стала: зледащіла, нездужаю і на ноги встати.Тяжко, Катре, помирати в чужій теплій хаті!" ("Наймичка")"Ні, я не кину, а тільки поїду недалеко . А на той рік я до вас приїду з старостами- за тобою та за рушниками... Чи подаєш?" ("Невольник")
Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.
<span>Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером. </span>
<span>Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний. </span>
<span>її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь: </span>
<span>Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый... </span>
<span>Там с девушкой через забор сосед </span>
<span>Под вечер говорит и слышат только пчелы </span>
<span>Нежнейшую из всех бесед. </span>
<span>Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності. </span>
<span>В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною: </span>
<span>Мне голос был. Он звал утешно, </span>
<span>Он говорил: "Иди сюда, </span>
<span>Оставь свой край глухой и грешный, </span>
<span>Оставь Россию навсегда". </span>
<span>Но равнодушно и спокойно </span>
<span>Руками я замкнула слух, </span>
<span>Чтоб этой речью недостойной </span>
<span>Не осквернился скорбный дух. </span>
<span>Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни: </span>
<span>И та, что сегодня прощается с милым, </span>
<span>Пусть боль свою в силу она переплавит. </span>
<span>ы детям клянемся, клянемся могилам, </span>
<span>Что нас покориться никто не заставит! </span>
<span>Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова: </span>
<span>Не страшно под пулями мертвыми лечь, </span>
<span>Не горько остаться без крова, — </span>
<span>И мы сохраним тебя, русская речь, </span>
<span>Великое русское слово. </span>
<span>Свободным и чистым тебя пронесем, </span>
<span>И внукам дадим, и от плена спасем </span>
<span>Навеки! </span>
<span>Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя: </span>
<span>Нет, и не под чуждым небосводом, </span>
<span>И не под защитой чуждых крыл, — </span>
<span>Я была тогда с моим народом, </span>
<span>Там, где мой народ, к несчастью, был.</span>