"Енеїда" Івана Котляревського за жанром-бурлескно-травестійна поема. Поемою цей твір називається тому, що це віршований твір великого розміру, у якому змальовуються значні події, розкриваються яскраві людські характери. Твір епічний, бо в ньому говориться про людей, їх учинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі. Ця поема травестійна, бо автор переодяг античних героїв "Енеїди" Вергілія в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, чиновництва й простого народу. Цей твір бурлескний, бо події та люди змальовується в ньому здебільшого в жартівливому тоні.
Тема поеми: мандри Енея від Трої до латинської землі(мандри запорожців у пошуках місця для новиї Січі).
Ідея: уславлення козаччини, історичного минулого українського народу, ствердження національної самосвідомості українців, що стало поштовхом для розвитку нової української літератури на засадах народної основи, стимулювання національної ідеології.
Томущо хлобчик був не обережний до своїх речей.Недоробивши справи він брався уже за другу.Все робив бистро ,нечтараючися.Тому він і є майстер-ламайстер.
<span>епітети:<span>люди добрі, <span>поет нещасний, </span></span><span>сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,<span>прудкії коні,<span>вільні руки.</span></span></span></span>
<span>метафори:н<span>е цвіла урода гожа, </span><span>сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.</span></span>
<span> порівняння:розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і<span> мов сон, життя минало.</span></span>
<span>гіпербола:</span><span>розходилась по світу с</span><span>тоголосою луною</span>
антитеза: у мужички руки чорні,<span> в пані рученька тендітна.</span>
інверсія:раз у раз ходила молодь п<span>існі – слова вислухати.</span>
фразеологізм:с<span>піймати вітра в полі</span>
архаїзми: гр<span>аф, графство, герольди. </span>
Жінки
Бездуховні, лицемірні,
Працюють, сваряться, хитрують,
Ніколи щастя не знайдуть
Пропащі<span>Ⓐ</span>.
Вірш «Запрошення» — це звернення до прийдешніх поколінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє показати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво. Ліричний герой поезії уявляє себе духом із потойбіччя. Він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. Пізнати сенс буття і небуття — це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». Не кожний на це зважиться, адже чекають на мандрівника «всі стихії й дощі». Прогулятися в пітьму, спробувати осягнути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричним героєм.