Перед грозою»
Наближення грози відчувається заздалегідь.
Спочатку змінюється повітря – воно стає вологим і важким та ніби придавлює нас до землі. Небо поступово затягується низькими темними хмарами, закриваючи тьмяне сонце. Дзвінка тиша повисає в густому повітрі, а потім настає час вітру. Він різкими поривами хитає віти дерев, крутить хоровод з легких речей, що вирвав з рук людей чи безсоромно вкрав зі столиків відкритих кав’ярень. Дівчата на вулицях притримують свої легкі сукні, затуляють обличчя від пилу. І чим дужчий вітер, тим ближче дощ.
Потім десь удалечині чується перший рокіт грому. Люди поспішають ховатися у приміщення. Навіть птахи завмирають на деревах. Повітря стає все важчим. А за кілька хвилин уже видно тонкий струмок яскравої блискавки, що розколює темне небо. Гримить грім – усе ближче й ближче. Наступна іскра блискавки сполохує вже зовсім поруч – і чується тріск у електричних проводах, що висять над вулицею.
С першими краплями дощу напруга в повітрі спадає, стає легко дихати, віє прохолодою і свіжістю. Навкруги розтікається приємний аромат мокрої землі. Гримить усе частіше й ближче, і вулиці пустіють… Зараз почне свій дикий танок неприборкана стихія.
Україна. Велика, славна держава з непростою долею і складною історією. Будучи країною багатою на родючі землі, корисні копалини, ліси, моря, ріки, а також на роботящий люд, вона завжди приваблювала загарбників. Але українці не лише працьовиті, вони - волелюбні. Тому нікому ще не вдавалося поставити її на коліна, ніхто не зміг зробити з українців рабів.
Великий Кобзар у своєму заповіті писав
І мене в сім'ї великій,
<span> В сім'ї вольній, новій
</span> Не забудьте пом'янути
<span> Незлим тихим словом.
Нарешті Україна стала вільною, незалежною. Але, виявляється, у неї є ще страшніші вороги - українці, які бажають її поработити. Прийшовши до влади, ці "патріоти" уявили, що вони - царі й боги на нашій землі,а ми - їх підлеглі, їх раби. А сама Україна - їх особистий маєток, місце для відмивання грошей.
Наш народ дуже терпеливий. Ми мовчки терпіли малі зарплати, мізерні пенсії, соціальну та юридичну несправедливість. Але коли нас знову вирішили віддати в рабство Росії, народ повстав.
Спершу це був лише мирний мітинг на Майдані у Києві. Мільйони людей стояли там місяцями, незважаючи на лютий мороз і утиски влади. Вони хотіли нагадати президенту і його оточенню, що він повинен виконувати народну волю, а не підтримувати свої амбіції. Інші люди, які не мали змогу приїхати до Києва, підтримували їх морально й матеріально.
Але провладні структури вирішили, що вони - над людьми. Кинувши на мирний мітинг озброєні структури Беркуту, влада думала, що злякає нас. Але повсталий народ не злякаєш. Українці за мир, та мовчки вмирати і терпіти узурпаторів вони не будуть.
Багато полягло у цій нерівній боротьбі. Адже все, що мав простий народ - це палиці, шини та пляшки з коктейлем Молотова. ПРоти них же застосовували справжню зброю з кулями, які наскрізь пробивали не лише людську плоть, але й металеві огорожі. Стріляли по усіх, чи то майданівець, чи то медпрацівник, чи то журналіст, чи то жінка. Для цих падлюк не мало ніякого значення, кого вбивати. Серце стискається, коли дивишся на фотографіі полеглих. Юнаки від 17 років, яким ще жити і жити. Старші люди, які вийшли на майдан, щоб вибороти для своїх дітей і внуків кращого майбутнього. Їх назвали Небесною сотнею. Сотнею, тому що це - приблизна кількість загиблих. А небесною тому, що вони тепер на небі. Дивляться на нас, на Україну, і радіють, що їх смерть не даремна. Що тепер народ взяв владу у свої руки. І тепер першим завданням, яке стоїть перед нами - покарати винних у цих смертях. І тих, хто віддавав злочинні накази, і тих, хто їх виконував, піднявши зброю проти своїх, мирних громадян.
Я дуже радію, що українці знову вибороли право на вільне, справедливе життя, право на свій, вільний вибір майбутнього для України. Але я дуже сподіваюся, що ця Небесна сотня не буде зраджена, що їх кров пролита недаремно, і пам*ять про них завжди буде жити у серцях справжніх українців.</span>
«По Савці свитка, по пану шапка»