Знаки препинания только расставь.
Пам'ять про них зігріває, радує, а іноді змушує плакати. Таких моментів в житті кожної людини дуже-дуже багато і для того щоб всі їхні згадати піде не один день.На все здатні зрозуміти і пережити ті почуття які мене охоплюють коли я згадую ту чи іншу ситуацію.
<span>Я б хотів навести приклад зі свого життя, але для того щоб викласти свої почуття і емоції через папір потрібно мати талант.
русский вариант( я писал на русском потом просто перевел )
Память про их согревает, радует а иногда заставляет плакать. Таких моментов в жизни каждого человека очень-очень много и для того чтоб все их вспомнить уйдет не один день.Не все способны понять и пережить те чувства которые меня охватывают когда я вспоминаю ту или иную ситуацию.Я бы хотел привести пример из своего но для того чтобы изложить свои чувства и эмоции через бумагу нужно обладать талантом.
</span>
Слив - сливина, сливка,сливинка. Зерно - зернина, зернята, зерновий. Поле - польовий, полечко. Зелений - зелені, зеленка, зелена. Добрий - доброта, добрі, добриня. Високий - висота, височинь, високий. Ходити - ходить, ходив, ходили. Писати - писатимуть, письмо, писанина. Читати - читають, читатимуть.
Кого саме?)
Добре, тримай репродукцію картини Антона Монастирського «Запорожець».
Усе зображено на фото)
Я дарю лист другу.
или
Я понесу лист домой
СОБОР У ЖУРБІ
Проблема здається прозаїчною — пам’ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто об-разно називає це п’ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша — рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам’яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося пов-ністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відпові-дальною місією справився блискуче.Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття. Дивом уцілів собор і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було знищено в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам’яні споруди. А от величний дерев’яний храм не зачепили. Страшна правда з’ясується згодом. Допитли-вий хлопчина Толя Морозов став розбирати дерев’яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.І, нарешті, пам’ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня влада не лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині. За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні <span>цього слова й не було (С. Довгаль, 291сл.)</span>
