<span>Іноді в літню спеку так хочеться, щоб пішов прохолодний дощ освіжив природу і повітря.</span>
Білі сніжинки красиво кружляють над моею головою
Одного разу я почула дуже захоплюючу історію від свого старого мудрого дідуся. Розповідь ця була про жорстоку Другу світову війну, яка розпочалася першого вересня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року і з першого дня свого початку забрала сотні тисяч невинних людських життів. Мого дідуся, тоді ще молодого юнака, який і гадки не мав, що відбувалося, забрали служити в німецькі війська. Слухаючи його історію, я ніби сама пройшлася по залитому кров'ю полі бою, відчула серцебиття кожного солдата, який був злякани і виснаженим, але продовжував боротися за життя, почула голосні ридання матерів і жінок, які з кожним днем втрачали своїх рідних. На моє дивне питтання чи жаліє дідусь, що був на війні, від відповів: "ні!". Дідусь сказав, що саме війна показала йому справжне життя людей, всю жорстокість землі. Саме на фронті він знайшов однодумців і справжніх друзів, які готові були буквально закрити собою міни чи гранати, рятуючи безпомічних людей. Ця жахлива війна навчила дідуся бути справжньою людиною і цінувати кожну хвилину свого життя. Дослухавши його розповідь, я протягом довгого часу думала про незабутні події Другої світової війни і з кожним днем усвідомлювала все більше і більше, що мій дідусь - творець світової історії.
Вибачте, я не зразу проситала, що в науковому стилі
Твір-опис про природу перед негодою
Якось польський та угорський королі об'єднали свої війська й узяли в облогу славне місто Дорогобуж, запропонувавши його жителям здатися без бою. Якщо ті не підкоряться, їх буде знищено, а місто — спалено.
Посланець із Дорогобужа передав королям у відповідь бадилину з листям, схожим на ясенове, та з блідо-рожевими квіточками.
Здивувалися й замислилися королі, зібрали на раду мудреців. Ніхто не знав, що означає ця гілочка, лише один із радників сказав, що таке зілля горить і не згоряє. Взяв із багаття вогник, підніс до цієї рослини (а її було так багато навкруги!). У ту ж мить кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим вогнем. Ще через мить полум'я згасло, а кущ залишився неушкодженим.
Зрозуміли всі, що хотіли сказати захисники. І мовив угорський король польському, що ніколи вони не завоюють цієї країни, — треба повертатися додому.
Відтоді багато ворогів хотіли завоювати наш край, але щоразу поверталися ні з чим. А край зеленіє під синім небом, і рожево квітнуть кущі неопалимої купини — так звуть у народі цю рослину. Неопалима купина символізує незнищеність української землі та її народу.
Таку назву — "Неопалима купина" — має ікона Божої Матері із Сином на руках, яка захищає помешкання від пожежі та блискавки.
